Глава 8

Глава 8

Ніч у інформаторії була дуже корисною для мене. Першу половину ночі я займався вивчення газет за останній рік щоб зробити висновки про те чим живуть люди у секторі десять сорок два. І головний висновок який я міг зробити це те, що життя мало відрізнялося від життя на Землі. Звісно треба було зробити поправки на рівень технологій і те, що ми знаходилися на борту величезної космічної станції. Але саме життя було таким самим.

Люди просто жили, вони працювали, вчилися, женилися, вмирали. І це суспільство не було ідеальним. Дехто зраджував своїм коханим, і це дуже довго могли обговорювати в засобах масової інформації. Тут вбивали, крали, обманювали. Але в той самий час тут і любили, рятували, допомагали.  Звичайне життя з деякими поправками на космос і технології.

Також варто зазначити, що місцеве суспільство дуже сильно боялося пандемій. Та сама нербуліанська лихоманка унесла життя двох мільйонів людей по всій станції. І це лише офіційні дані, скільки насправді померло людей від неї невідомо. Але відомо, що економіка всіх секторів крім центральних майже вмерла на наступні п’ять років.  Було багато теорій змов, що саме центральні сектори влаштували пандемію задля того щоб закріпити свою перевагу над іншими. Наскільки це правда я не знаю, та й не стосується мене це, просто тепер я розумів страх людей при згадуванні нербуліанської лихоманки.

Другу частину ночі я так і не доторкнувся до підручників. Замість цього я зайнявся пошуком інформації про Матьє Урса. Багато інформації знайти не вдалося, але дещо все ж таки виловити я спромігся.

Клорд був не правий, Матьє Урс не взявся з нікуди. Я знайшов його ім’я серед учасників міжсекторальних змагань по шкільному курсу. Він потрапив у десятку найкращих учнів і отримав стипендію від Церкви Єдиного Богу на навчання у будь-якому закладі вищої освіти  після закінчення школи. На той момент йому було тринадцять років, на наступні шість років про нього не було ніякої інформації, але у віці у дев’ятнадцять років він потрапляє в аварію флаєрів виною якої був син голови відділу роздрібної торгівлі корпорації “Агнжен”, він був єдиним вижившим у аварії на шість флаєрів і отримав лише кілька переломів при цьому. 

І знову Матьє зникає на кілька років, а коли з’являється, то у списках переможців конкурсу який проводила “Агнжен” і потрапляє на оплачуване стажування у корпорацію. Наступна згадка була вже про нього на посаді третього заступника голови відділу роздрібних продажів. І тут вже була замовлена стаття про нього, це читалося буквально у всьому. Він знаходить на вулиці дівчинку яку збив спідер і виконуючи борг парафіянина Церкви Єдиного Богу оплачує їй лікування, а після закінчення лікування забирає собі у якості прийомної доньки.  Акценти були розставлені так, щоб можна було зрозуміти, що саме Церква зіграла роль у вихованні Матьє і через це він став таким чуйним. Що допомога справжніх парафіян ЦЄБ простим людям, це головна мета їх життя. І ця стаття була написана чотири роки тому. З того часу майже кожного місяця щось з'явилося про Матьє і він виглядав як якась свята людина. Це зараз дивлячись одночасно на всі ці статті стає зрозумілим, що вони всі мали замовний характер. Перервав мої копання у засобах масової інформації дзвінок Лії.

– Ну що ти? Трахнув когось?- перше що спитала задоволена Лія у мене коли я прийняв виклик.

– Ні, я на відміну від тебе займався справою.- відповів я закриваючи очі, судячи з усього я трохи перенапряг їх за цю ніч. 

– Щось вдалося знайти?- спитала вона у мене. На задньому фоні я чув хлюпання води, напевно вона була зараз у душі, чи ще десь де є вода.

– Як тобі сказати. Знайти те що могло би зіпсувати репутацію? Ні,- відповів я,- А от те, що цей Матьє креатура церковників це факт. - додав я і скинув їй інформацію,- Я тобі скинув підбірку аналізу засобів масової інформації, якщо коротко, то усюди можна прослідкувати вуха церкви крім моменту коли він вижив у аварії з одразу шістьма флаєрами. Можна спробувати копнути в тому напрямку, але це було так давно, не знаю навіть де можна знайти подробиці по тій аварії.

– Цікаво, цікаво,- відповіла Лія швидко роздивляючись ту інформацію яку я їй переслав.- Як же добре, що у мене зараз доступ до державного сегменту мережі є. Зустрінемося через дві години у цьому кафе на сніданку.- скинула вона мені посилання на кафе після чого відключилася.

– Хлопче, твій час закінчується через десять хвилин, будеш подовжувати?- зайшов у голографічну кімнату працівник інформаторію.

– Ні, дякую,- відповів я встаючи з крісла,- Ви мені дуже допомогли. Може ще повернуся до вас.

–  Завжди раді відвідувачам.- посміхнувся він і вийшов разом зі мною з голографічної кімнати.- Дивно серед молоді бачити тягу до знань.

– А що тут дивного? Я хочу чогось досягти у своєму житті, і на мою думку, знання це саме те що може мені в цьому допомогти.- відповів я.

– Якби ж то так, - промовив мій співрозмовник сумно.- Гроші і зв’язки, хоча ні, не так, зв’язки і гроші.

– Думаєте?- спитав я у нього. - Ну зв’язки мені не світять, а от гроші. Як думаєте, може мені варто у грабіжники піти? А потім вже щось планувати?- жартівливо спитав я й співрозмовника вже на виході із інформаторію.

– Ну спробуй, - розсміявся він,- Тільки враховуй, що там висока конкуренція, і якщо програєш, то все, це назавжди.

Попрощавшись із працівником інформаторію я направився на зупинку громадського транспорта. Пішки я дістатися зможу години за три до тієї кафешки. А от на громадському транспорті з однією пересадкою всього хвилин за двадцять. Поряд з кафешкою була невелика приватна оранжерея і за дві тисячі ксарів можна було годинку побути поряд з рослинами. 

Чесно кажучи це було моєю забаганкою, я просто хотів подивитися на місцеві рослини не з довоєнних архівів, а вживу. На звалище я бачив одне дерево, і на цьому все. І мені, як людині з Землі хотілося бачити поряд з собою рослини, розумію, що це не зовсім логічна поведінка, але мені хотілось побути поряд з рослинами, і цього було достатньо для мене.