Глава 6

Глава 6

Ринок виявився не таким вже й великим як я собі його уявляв, три лавки які продавали продукти харчування, причому в одній продавали лише свіжатину, я навіть пізнав тушки фрошей. Та ще чотири лавки які займалися продажем всього іншого,  в одній лавці були лише голопроектори на яких зображується різна техніка. Якщо я правильно зрозумів, то в цій лавці можна було купити техніку на замовлення. В інших лавках в основному продавали те що змогли відновити на звалище та рідкісну техніку яка невідомо як з’явилася тут.

В першу чергу я з Лією закупилися армійськими пайками, ми спеціально вибирали такі в яких термін придатності збіг не більше трьох років тому. Я спочатку взагалі не хотів їх брати, але Лія переконала, що їх можна їсти до десяти років після закінчення терміну придатности. Друга наша покупка була, це два наплічні баки на тридцять літрів з питною водою.  Я якось навіть забув, що нам крім їжі дуже потрібна вода. На цьому наші покупки були завершені так як купувати мобільний генератор за сто тисяч, причому тільки по замовленню і через три місяці нас не влаштовувало, як і спідер за сімдесят тисяч і два місяці очікування.  Притому, що зовні такий генератор купити можна було за тисяч за тридцять, а спідер за десять.

Інші товари нас не дуже зацікавили, відновлена техніка була відверто неякісна, було помітно, що цим займалися низькокваліфіковані техніки. Я може і не розбирався в техніці цього світу, але от Лія розбиралася, і мені достатньо було бачити її вираз обличчя коли вона дивилась на ту техніку яку там продавали.

А от на виході з селища нас зустрів чоловік у піхотному скафандрі зі знятим шоломом. Те що він чекає саме нас стало зрозумілим одразу, побачивши нас він перестав спілкуватися зі знайомими і прямо направився до нас.

– Привіт, я Гейорн, мер нашого чудового містечка,- представився чоловік з легкою посмішкою.

– Лія, Зак,- представив я нас, у нас була розмова щодо місцевих знайомств і Лія попросила, щоб розмови вів я, так як жінка не вважалася рівнею для чоловіка і бували випадки, що чоловіки ображалися коли до них зверталися жінки першими. У більш цивілізованих секторах було рівноправ’я, як і тут, але тут воно було лише на словах.

– Охоронці порядку ще вчора розповіли мені про дивну парочку яка уникає контакту з людьми з гарною зброєю і будемо відвертими, не схожими на місцевих мешканців.- Одразу почав говорити по справі Гейорн,- Судячи з ваших покупок ви на деякий час плануєте затриматися на моїй території, отже я хочу з вами познайомитися трохи ближче. Запрошую вас на обід до мене додому.

– Думаю це гарна ідея,- відповів я, якщо ми плануємо тут затриматися на деякий час то варто мати гарні відносини з тими хто має тут якусь владу.

– Це чудово, моя четверта дружина просто чарівниця на кухні, вона готує фантастичні страви з мінімуму продуктів,- посміхнувся радісно чоловік,- прошу за мною.

Дорога до будинку Гайорну зайняла хвилин п’ять, жив він у трьох середніх контейнерах поєднаних між собою малими контейнерами.  Між контейнерами, в центрі маленького дворика навіть стояло дерево у великій клумбі, саме зараз під деревом сиділо кілька дітлахів які гралися у якісь ігри на комунікаторах. 

Побачена картина говорила про багато що, жива рослина за межами сектору з полями в середині астероїду це дуже велика рідкість, щасливі навіть на погляд діти, середні контейнери котрі не виглядали так ніби вони були знайдені десь на звалищі, здавалося, що їх сюди доставили новими, та й повноцінний флаєр який стояв поруч з входом у будинок.

У самому будинку було світло, чисто і сучасно, ніякого сміття, подертостей, чи ще чогось, це був надсучасний по моїм, земним, міркам будинок.  Одразу біля входу стояла капсула дезінфекції в яку попросив нас по черзі зайти Гейорн, тільки після дезінфектора, ми залишивши наші покупки, пройшли в середину будинку, де нас зустріла молода дівчина, років шістнадцяти на вигляд.

– Це Майрна, моя четверта дружина,- представив нас Гейорн,- А це наші нові друзі, Зак та Лія. 

– Проходьте у центральну кімнату, я там накрила вам обід,- промовила Майрна після чого поклонилася мні і пішла кудись в середину будинку.

– Не звертайте на неї, вона дуже сором’язлива,- промовив Гейорн проводячи нас у кімнату де стояв стіл накритий на трьох,- За це я її і люблю,- щиро промовив Гейрон зупинившись на десять секунд, в цей час скафандр почав відкриватися і коли той розкрився він вийшов з нього, а відкритий скафандр самостійно відійшов до стінки де став на зарядку.- Сідайте,- кивнув він навпроти себе, коли ми сіли він продовжив,- Ви маєте знати кілька головних правил якщо плануєте тут затриматися. По-перше, на території нашого поселення заборонені розбірки з застосуванням зброї. У нас є суд в якому я головую, якщо є претензії до когось, то звертаєтесь до мене і ми будемо розбиратися. По-друге, вбивства навіть за межами поселення неприйнятні у всіх випадках крім самозахисту. По-третє, в межах поселення ми намагаємося дотримуватися законів, тут звісно немає поліції, але й без поліції ми можемо розібратися з порушниками законів і це буде набагато суворіше наказання. Четверте, у нас є податки, п’ять відсотків від отриманої суми на території поселення, тобто, якщо заробили гроші тут, то маєте заплатити податок. Звісно можно задля отримання грошей покинути територію поселення, але там не гарантується підтримання законів. Ні на що не хочу натякати, але за межами поселення грабіжки це не рідке явище. П’яте, ласкаво просимо до нас, не дивлячись на скрутні умови життя, ми намагаємося залишатися людьми,- посміхнувся Гейорн і махнув рукою дружині, та одразу підійшла і почала насипати у тарілки їжу для всіх.

Майрна дійсно готувала дуже смачно, не знаю, що це було, щось схоже на м’ясо з овочами, враховуючи звідки вони беруть м’ясо я не хотів знати ким моя страва була при житті. Але це було надзвичайно смачно і ситно, під кінець обіду я ледь міг все доїсти, а не доїдати було не можна, мене вже стигла просвітити Лія про традиції, в таких от ситуаціях якщо не доїсти те чим пригостили означає проявити неповагу.