Глава 5

Глава 5

– Лія, я ні на що не хочу натякати, але тобі не здається, що ми дарма сюди полізли,- втомлено спитав я у дівчини. Ми вже сьому годину повзали в найвіддаленіших куточках звалища. Останніх живих істот ми бачили більше години три назад і це були не люди, це були якісь щури мутанти, яки з задоволенням у нас на очах їли утеплювач з якогось розбитого флаєру. Чесно кажучи, я на мить навіть думав пристрелити її, але Лія зупинила мене і сказала, що де одна там і кілька десятків фрошей, і вони набагато розумніші за звичайних щурів. Якщо напасти на одну, то інші у якості помсти можуть напасти з засідки. А клики у цих фрош можуть сталеві листи перекушувати. То ж без великої потреби їх було краще не чіпати. І от вже понад три години ми не чули і не бачили жодної живої душі.

– Не дарма,- почуваючи себе переможцем у нашій суперечці промовила вона повертаючись до мене. 

– Це як минулі три рази? - зі скепсисом спитав я у неї. 

За сім годин які ми провели у найстарішій частині звалища ми вже тричі знаходили здавалося б гарне місце щоб влаштуватися на тимчасове проживання. Але кожного разу ми починали шукати інше місце. У першому місці, де ми знайшли старий флаєр автобус, під товстим слоєм побутового сміття було розлите ракетне паливо. Його було не видно, але воно було і сенсори в комунікаторі зафіксували його. Якщо залишитися на більш ніж пару годин у цьому місці, можна отримати дуже серйозні проблеми зі здоров’ям. 

У другому місці був малий транспортний контейнер чужинців. Дуже гарне місце, насправді, елемент автономного живлення був навіть на місці і видавав достатньо для комфортного життя. Але занадто близько до нього знаходилося поселення з місцевими жителями. Чому вони не використовують цей контейнер ми зрозуміли тільки коли підійшли впритул. Він був замінований, причому доволі якісно. А значить його вже хтось вибрав і використовував для своїх цілей. Судячи з типу вибухівки це були не місцеві бродяги, це був хтось серйозний, так як ми не хотіли вступати в конфлікт ми відправилися на подальші пошуки.

Третя наша знахідка була сміттєвозом. І все б добре, але поряд жили фроші і враховуючи їх особливості вибирати поряд з ними місце для життя це не дуже розумна ідея. То ж ми знову відправилися у дорогу.

– Та ні,- відмахнулася Лія і потягнула мене вниз за прикриття у вигляді якогось невідомого мені приладу.- Дивись,- показала вона шепчучи пальцем у сторону. 

– І що? Я там ні… хм, щось тут не так,- відповів я і побачив як з під гори сміття висунувся чолов’яга, він був у порваній одежі і ледве тримався на ногах.- Звідки вони тут?

– Йди і спитай,- відповіла різко Лія,- Я звідки знаю.

– Та щось запитувати в нього  в мене великого бажання немає,- відповів я спостерігаючи як чоловік підійшов до корпусу чи то холодильника, чи то ще чогось, там він зняв штани і зробив велику купу лайна. Закінчивши свої справи він навіть не витираючи свою дупу підійшов до якогось ящика де дістав шприц і вколов собі. Майже відразу він впав на місці. Наркомани, це той тип людей який я ненавидів ще з минулого життя. 

– Ось другий,- промовила Лія і дійсно з дірки виповз ще один наркоман який підібрав шприц першого після чого набрав якусь фіолетову гидоту з флакону ящика і вколов собі. 

– Що тебе тут зацікавило?- спитав я Лію не розуміючи що її зацікавило в цьому місці.

– Дивись уважно, звісно він присипаний сміттям, але це явно робили спеціально щоб прикрити. - кивнула вона у сторону дірки з якої зараз виліз третій наркоман і теж почав готувати собі дозу. 

– Сміття як сміття, - відповів я не розуміючи, що вона бачить.- Ти краще поясни мені, не забувай, що тут,- постукав я себе по скроні,- зараз не все добре.

– А я й забула,- відповіла Лія.- Якщо не помиляюсь, то це міжпланетний човник серії Ксарія, їх зробили майже тисячу екземплярів і використовували для транспортування з планети на станцію після закінчення будівництва станції. В середині місця на три сотні сидячих людей, плюс багажне відділення на тисячу кубометрів. Он дивись в той куток,- вказала пальцем на якийсь виступ над сміттям,- Це атмосферне кермо човника, у нього специфічна форма яку ні з чим не сплутати. 

– І? Що це нам дає?- спитав я не розуміючи її захоплення від човника,- В ньому живуть торчки, він засипаний сміттям.

– Ех ти, це історична цінність, - відповіла Лія,- Хоча головне не це, головне те, що корпуса у них надзвичайно міцні, плюс у них більшість систем були продубльовані ручними. Наприклад якщо ми закриємося всередині то нас звідти не дістати без надважкої зброї.

– А що з ними робити?- спитав я кинувши погляд на наркоманів.- Вбити? То я маю відразу тобі сказати,  ось так просто вбити я не зможу, навіть таких наркоманів.

– Звісно вбити було б найкращим варіантом, але думаю не будемо до таких радикальних методів підходити,- відповіла вона,- Зараз підходимо і зв’язуємо їх. Після перевіряємо що там всередині, якщо це дійсно Ксарія і вона в жилому стані, то …- тут вона задумалася над тим, що робити з наркоманами,- То ми їх просто проженемо. Вони нічого не зможуть з нами зробити.

Чесно кажучи я не зрозумів чому так вона прагнула потрапити до човника. Але я вирішив з нею погодитися. На щастя наркомани зараз не реагували на зовнішній світ, а тому швиденько зв’язав їх дротами які знайшли неподалік ми напривилася всередину.

Перше, що я побачив, це купи лайна, а за мить я відчув увесь аромат. Мене ледь не вивернуло, довелося зупинитися, закрити очі я переконувати свій організм, не блювати саме зараз. А от Лія спокійно йшла вперед, через три метри тунелю під сміттям ми побачили відкритий верхній люк човника.

– Це аварійний люк, - промовила Лія,- Прадід розповідав, що в один з рейсів при повернені на планету вони впали в океан, то вибиралися саме через цей люк, човник може триматися на воді і виступає на півтора метри над водою.

– Ну то що? Лізиме в середину?- спитав я у неї заглядаючи в люк, звідти тягнуло лайном, брудом і димом, наче горіло щось хімічне. Також з середини пробивалося світло.