Глава 3

Глава 3

Я лежав збоку від  конвеєрній лінії, відчуваючи, як ультрафіолетові промені випромінювачів прожарюють мою шкіру, це було неприємно, але необхідно, якби не вони, то найближчим часом я перетворився б на той слиз який поступав з бункеру на конвеєрну лінію, це все що залишилося після роботи активних бактерій переробки органіки.

По всьому тілу в мене боліли рани, які зосталися від бактерій з бункеру переробки органіки. Відчуття безвиході було настільки сильним, що я не знаходив слів для того, щоб описати його в повній мірі. Я не міг вірити, що Лія і я врятувалися з тієї пастки. Це було чистим дивом. Я не міг повірити, що все це відбулося з нами. 

Я дивився на Лію, що лежала поруч зі мною. Її стан був набагато гіршим ніж в мене, може навіть критичним, і я не знав, що робити далі, я всього  третій день у цьому світі і вже в котрий раз був на межі життя і смерті, зараз я знаходився на межі відчаю, я не знаю куди йти, що робити, можна було кинути Лію тут помирати, але…, але вона мене не кинула коли я був у схожому стані. Кожної секунди відчай в моїй душі тільки зростав. Але, з другого боку, я був радий, що ми втекли з того жахливого місця, дом Лії то жахливе місце, і мені не хотілось туди повертатися ще раз. 

Пригадуючи останні десять годин свого життя я не розумів як нам вдалося вижити, я не знаю звідки в нас стільки вдачі, за всіми законами життя ми мали вже померти не один раз, але ми були живі, навіть не знаю чим доведеться розплачуватися за це.

Десять годин тому опинившись на такій самій конвеєрній ліній тільки у рідному секторі Ксарлекса Лії ми одразу побігли то технічних тунелей. Нам треба було виграти час і дістатися якомога швидше безпечного місця. Я пропонував одразу йти до переходу в інший сектор станції, але Лія запевнила мене в тому, що зараз безпечніше буде у Акаса. Це була наша перша помилка, як зараз пам’ятаю той момент.

– От і чорний вхід в готель, бачиш, нас тут ніхто не чекає,- посміхнулася Лія мені доводячи, що вона була права,- Зараз відпочинемо трохи і зібравши інформацію вирішимо, що робити нам далі. А взагалі непогано вийшло,- підкинула вона в руці картку з п'ятдесятьма тисячами кредитів. - Жаль звісно, що не двісті, але я й не розраховувала на двісті тисяч.

– Скільки реально коштує енергокомірка в тому стані?- спитав я у Лії, зараз ми сиділи у неподалік від чорного ходу готелю Акаса і слідкували за ним. Треба було переконатися в тому, що там було зараз безпечно. 

– Офіційно її не купити, на чорному ринку тисяч за п'ятсот можна купити нову з упаковкою, а от таку…- задумалася Лія,- Ну тисяч сто пятьдесят напевно можна було б виручити. 

– То чому двісті?- спитав я у Лії спостерігаючи за тим як до чорного ходу підійшов чоловік і озирнувшись по сторонам набрав пароль на кодовому замку і ледь двері від’їхали в сторону заскочив в шлюз, за ним одразу закрилися двері.- Пізнаєш?

– Халімон, роки на три старший за мене, він на відміну від мене вчився на електроного злодія. Якось приходила до нього з проханням зняти блокування з ігрової консолі яке поставив прадід. Той ще покидьок, за дві хвилини роботи запросив десять хвилин лапання цицьок.- скривилася Лія.

– І ти погодилася?- здивовано запитав я.

– Там чемпіонат станції через півгодини починався, а я була мала, дурна, ну і не хотіла пропускати таке.- відповіла Лія, було видно, що їй це було неприємно згадувати,- Щодо ціни, то я виставила справедливу ціну, враховуй, що енергокомірка вже була тут і зараз, то ж двісті штук, це справедлива ціна. Йдемо, наче все спокійно,- відповіла Лія і спригнула з контейнеру на горі якого ми ховалися.

Зістрибнувши за Лією я попрямував до чорного ходу. Поки вона вводила код я озирався по сторонам і наче дійсно нічого навколо не було. То може і даремно я хвилювався. Після проходження процедури дезактивації і очистки від бактерій під ультрафіолетом ми вийшли у наступну кімнату де опинилася під прицілом дроїду, Лія попереджала про це, цього дроїда Акас купив у її діда, раніше він був поліцейським, але її дід переробив його, не забувши залишити бекдор для своєї родини, чим і скористалася Лія. Акас знав про це і не мав нічого проти. Але варто було нам вийти за двері як нас зустрів знервований Акас.

– Ти нащо сюди приперлась,- зашипів він і схопив її за руку тягнучи у найближчу кімнату.- тільки цього мені не вистачало.

– Вчителю, що сталося?- спитала здивована такою поведінкою Акаса Лія, а от я здається починав розуміти.

– Ти і твій напарник більше не члени гільдії, вас оголосили поза гільдійськими законами,- ледь чутно почав швидко говорити Акас.- Ви ледь не зірвали підготовку до наступу.

– Так ми діяли чесно,- обурилася Лія,- У нас навіть запис є.

– До одного місця твій запис. Ви вбили чотирьох бойовиків Брайло, викрали спідер на який були плани у керівництва гільдії, ледве не підірвали Шаржа Торака, він має очолити наступ, ви ледь не спричинили катастрофу рівня всього сектору. - відповів Акас,- до мене вже приходили і робили обшук.

– Що мені робити? - розгублено спитала Лія пораду у свого вчителя.

– Тікати, і Лія,- подивився він на неї,- Вас хочуть демонстративно покарати щоб підняти дисципліну. За його голову дають винагороду в сто тисяч кредитів, за твою двадцять. І я вимушений  здати вас.- вимовив Акас і став очікуючи дивитися на Лію, та не розуміючи дивилася на нього, а от я здається зрозумів, що він чекає,- От зараз я вийду і зв’яжусь з Брайло.- і знову замовк і став чекати.

– За що? Вчителю?- розчаровано вимовила Лія.

– Дура, - це вже не витримав я і схопивши стул з усієї сили вдарив Акаса по голові, той миттєво впав без свідомості на підлогу, але за мить до удару я помітив посмішку на його обличчі, значить я зробив правильно,- Він спеціально стояв і чекав поки ми виведемо його з ладу. Він попередив нас. 

– А я вже думала, що він зрадив мене,- витерла непомітно від мене вона сльози. Після чого нахилилася над Акасом перевіряючи чи не вбив я його.