Глава 1

Глава 1

Біль, біль, та ще раз біль, це все про що я міг думати на поточний момент. Це було так, ніби мені встромили в плече лом, здоровенний розпечений лом, не забуваючи при цьому його прокручувати кожної секунди. Я стиснув зуби і зажмурив ще сильніше очі, але біль не зменшувався. Це було так, ніби він перетворився на щось більше, ніж фізичне відчуття, ніби щось залізло мені в душу. Я вже думав, що так і помру від болі, але в один момент я відчув щось крижане біля шиї, а наступної миті біль наче відсікло від мене. 

– Зак, Зак, та матір Вішла, мало вже подіяти, Зак, відкрий ти очі хорн лисий.- саме в цей момент я відчув ляпас на своїй щоці і різко відкрив очі. Переді мною нависала дівчина, дуже дивна дівчина. Перше що кинулося мені в очі, це те, що в неї замість одного ока стояв імплант, дивний імплант, він виходив з ока і тягнувся до скроні до вуха де і губився під волоссям. - Та що з тобою, - знову відчув я ляпас,- Зараз не час, не час, нам треба поспішати. Ти як? Встати зможеш?- спитала вона у мене і тільки зараз я зрозумів, що лежав увесь цей час на землі.

– Напевно,-відповів я дівчині поворухнувши ногами, і ледь почувши свій голос я завмер, це точно був не мій голос.

– Та що з тобою, Зак, давай вставай, через три хвилини тут будуть ці кляті залізяки, нам треба ще підготуватися до уходу. - Почала тягнути з праву руку мене дівчина і на диво з легкістю підняла на ноги, ніколи б не подумав, що в тоненьких, тендітних руках дівчини стільки сил.- З тобою точно, щось не так,- підозріло подивилася вона мені в очі поки я дивився у сторони намагаючись зрозуміти де я опинився. І щось мені те що я бачив не подобалося. Це було де завгодно, але в моєму домі, і навіть я не впевнений, що це було в Україні.- Так, зараз слухай мене, роби, що я кажу, а потім розберемося, що з твоєю головою.

– Я зрозумів тебе,- взяв я себе в руки. Тут явно відбувалося щось небезпечне, варто було мені подивитися на ліве плече і я жахнувся, воно все було чорне, мені здавалося, що я бачив навіть почорнівші кістки в рані на плечі. Але зараз я не відчував болі, згадавши слова дівчини я кивнув своїй здогадці, вона щось вколола мені щоб я не відчував болі. І раз вона турбується про мене, то варто мені її послухатися, а вже потім, у більш безпечному місці розбиратися з тим, що зі мною сталося. - Що мені робити?

– Ось, тримай,- поки я думав, що мені робити, вона відійшла від мене і зараз з контейнера який стояв біля стіни викачувала щось схоже на мотоцикл, от тільки у нього не було колес і він висів у повітрі на висоті двадцяти сантиметрів.  Задивившись на мотоцикл я ледве відреагував і встиг спіймати пістолет. Причому я якось дуже швидко зрозумів як з ним поводитися. Одразу клацнув на кнопки з боку ствола  і той розклався навколо моєї правої руки. Тепер я не тримав його, тепер він наче був продовженням моєї руки.- Давай, сідай,- нервово крикнула дівчина підлетівши до мене. Я ж старався не думати над тим, що зараз бачив, це було точно не на часі. - Будемо уходити по третьому плану.- побачивши нульову реакцію у мене, вона спитала,- Зак, що з тобою?

– Я нічого не пам’ятаю,- відповів я чесно, більше приховувати це було не варто, зараз реально від цього могло залежати моє життя. 

– Ох матір Вішла, - далі вона лаялась на невідомій мові, після чого сказала,- Сиди за мною, відстрілюй залізяки. Потім розберемося.

Після цих слів я сів позад дівчини спиною до неї на її літаючий байк. Майже миттєво з нього вилетіли ремені, які зафіксували мене на ньому. А наступної миті стало не до думок. Контейнер з якого дівчина викачала розлетівся кусками, деяки уламки полетіли в нашу сторону, але дівчина вже не стояла на місці, вона за десяту долю секунди розвернула баяк і стартовала на величезній швидкості.

Перші секунди я думав, що розірвуся на частинки від ременів. І саме в цей момент я побачив десяток летючих сфер які майже миттєво відкрили по нам вогонь. Автоматично, не замислюючись я навів зброю на своїй правій руці і відкрив зустрічний вогонь. Не знаю як, але майже кожний мій постріл знаходив свою  ціль, але цього було мало, ці сфери огортало щось невидиме, лише коли я попав в одну й ту ж сферу в п’яте вона розлетілася на друзки. Наступного моменти ми вискочили з темного тунелю у широченний гарно освітлений тунель. В якому були десятки, сотні інших летючих видів транспорту. 

Майже одразу інтенсивність вогню зі сторони залізяк зменшилася, вони точно боялися попасти по комусь ще. А нам тільки і потрібно було це.   Наступні пів години мого суб’єктивного часу я тільки і робив, що відстрілювався від цих сфер, їх не ставало менше, їх ставало тільки  більше, на місце знищених прилітали нові, і тільки завдяки майстерному пілотуванню невідомої мені дівчині нам поки що вдавалося тікати.

Одного моменту я відчув зустрічний поштовх, а через секунду ми опинилися за у темряві. На диво мої очі швидко перелаштувалися і я впав в ступор від страху. Ми були в космосі, МИ БУЛИ У КОСМОСІ. У космосі без скафандрів чи будь якого іншого захисноо обладнення. А переді мною була величезна дірка у корпусі чито космічного корабля, чи то космічної станції з якої вилітали різні уламки разом судячи з усього с повітрям.  Не встиг я повністю усвідомити ситуацію, як наступної миті я відчув знову зустрічний поштовх і через мить ми знову були всередині. Пролетівши по темним і пустим коридорам ще кілька хвилин дівчина зупинилася.

– Охо-хо, як ми їх. - зістрибнувши з байку засміялась дівчина.- От заради такого і варто жити. Ти бачив як я пішла з червоного сектору? Ці уроди напевно пересрали за своє життя. Там зараз стягують напевно всю охорону Ксарлекса. 

– Знаєш, якось я не дивився по сторонам. Я відстрілював залізяки. - відповів я обережно злізши з байку. - Що то за залізяки були?

– От же холера, ти дійсно не знаєш що то за залізяки? - стала майже миттєво серйозною дівчина.

– Ні що за залізяки, ні де я знаходжусь, ні в що я в’язався, та я навіть не знаю хто ти така,- зірвався я і почав під кінець кричати.