8. Невтішні новини

– Стоп, стоп, стоп! – Відштовхую Олівера від себе й витираю губи. – Це що зараз було? 

– Що не так? Сама ж сказала..

– Ти ідіот? Я звичайно знала, що тобі байдуже на почуття інших, але на настільки ж! 

– Ти сама..

– Я сказала, бо думала, що ти не будеш цілувати мене! – Піднімаю сумочку з підлоги. – Де мої речі? 

Робить крок і пропускає мене до вітальні, де на дивані стоїть пакет з моїми речами. 

– Це був звичайний поцілунок, а ти реагуєш так, ніби ми переспали. 

– Цей поцілунок був великою помилкою, Олівер, тож дякую, що все обійшлося лише поцілунком! 

– Настільки ненавидиш мене? 

– Ні, я настільки поважаю себе. 

Знала ж, що не варто відповідати на поцілунок, то чому не встояла? Дякувати Богу, Олівер зараз за десять кроків від мене, був би він поруч, точно б почув, як шалено б'ється моє серце. 

– Де я можу переодягтися? 

– У будь-якій кімнаті. – Йде на кухню, а я до найперших дверей. 

Це виявилася ванна кімната, доволі маленька. Я ледве змогла тут зняти цю сукню, щоб нічого не порвати. Змінивши сукню на свій спортивний костюм, а туфлі на черевики, я вийшла з ванної кімнати. Девіс сидів на кухні вже з відкритою пляшкою якогось алкоголю. Я так і не зрозуміла, навіщо мені потрібно було бути присутньою на Дні народженні його батька. 

– Яка в тебе адреса? Хочу викликати собі таксі. – Дістаю телефон. 

– Я вже викликав тобі, за хвилин п'ять приїде. – Спустошує келих і залишає там лише лід. – Це був твій перший поцілунок? 

– Ні, – Залишаю сукню на дивані. – Я вже була у стосунках, це не міг бути мій перший поцілунок. 

– І хто з нас краще цілується? 

– Гм, а навіщо тобі це знати? – Схрещую руки на грудях. 

– Важко сказати? 

– Ні, я відповім… Ти. Я не пам'ятаю, як цілувався той недоумок. 

– Недоумок? 

– Ми закінчили наші стосунки не найкращій ноті, – Це ще м'яко кажучи. 

Алекс був маніпулятором та агресором. Я постійно страждала з ним, та завдяки його умінням маніпуляції – жертвою був він, а не я. Врешті-решт я не витримала порвала стосунки й він дійсно став вперше за весь час жертвою моєї агресії. Батькам довелося забирати мене з поліцейського відділку, через те, що я побила його. Хмикаю. 

– Що смішного? 

– Згадала дещо з наших стосунків. 

– Не у моєму будинку згадуй своїх колишніх! 

– Ведеш себе, як ревнивий чоловік. 

– Не грай зі мною, Курча Лін! У мене в руках досі є твій блокнот. 

Крізь вікно кухні я помітила машину, що заїхала на подвір'я Олівера. 

– А от і таксі приїхало, – Забираю всі свої речі й одягаю куртку. – Гарного тобі вечора, містере диявол! 

– І тобі, Курча Лін. – Не меньше саркастичним тоном промовляє він. 

Вдома мене зустріла мама, вона була не задоволена тим, що я пішла кудись й навіть не попередила її. Після мого інцидент з Алексом, вона постійно контролює мене і хвилюється, що я можу знову зв'язатися з якимось ідіотом. Я й сама цього боюсь, та я дійсно вже не та Еванджелін, що декілька років тому. Я не буду у стосунках з тим, хто принижує мене і ображає. 

Ми з мамою поговорили і я спокійно пояснила, що ходила допомогти другу й все, бо це дійсно було так. Той поцілунок нічого не означав, я не збираюся знову йти на повідку у своїх дурний емоції. 

До кінця дня я дивилася серіал, хоча мала б готуватися до екзаменів. Вперше я вирішила обрати відпочинок, а не навчання. Немає в мене зараз сил сидіти над книжками й гризти граніт науки. 

15 грудня 

– Лін… Сонечко..

– М? – Розплющую одне око й бачу маму. – Щось сталося? 

– Так, дещо сталося… прокидайся, ми будемо чекати на кухні.

– Я вдягнуся і прийду.

Мама дуже напружена, сталося щось серйозне. Змінивши піжаму на звичайний одяг я швиденько почистила зуби й спустилася на кухню, тут сиділи мама, тато та Раян. 

– Що сталося? 

– Люба, ти пам'ятаєш тітку Маю? 

– Звичайно, вона ж твоя подруга дитинства. 

– На жаль, вона захворіла, – Мама ледве стримує сльози. – Я не можу залишити її саму, тож ми полетимо до неї. 

– Так, звичайно! Вона твоя подруга, ти повинна бути поруч у такий складний час. 

– Дякую за твоє розуміння.. я знаю, як для тебе важливе Різдво у колі рідних, тож хвилювалася, як ти відреагуєш.

Різдво без сім'ї? Це буде вперше в мене.

– Не хвилюйся, я буду в порядку! – Посміхаюся. – Коли у вас виліт? 

– За декілька годин, Раян вже купив нам квитки.

– Хотіла б я з Вами полетіти.. але екзамени на носі. 

– Нам дуже важко залишати тебе саму тут…

– Все гаразд, я буду в повному порядку. 

Це буде трохи складно, та я впораюся! 

Я допомогла батькам зібрати речі й за півгодини ми вже виїхали в аеропорт. Різдво для мене – це сімейне свято, важко уявити його без родини та друзів. Єдина моя подруга – Джуді, та вона буде святкувати зі своїми батьками. Можливо мені напроситися до них? Її батькам я подобаюся, можливо вони не будуть проти ще однієї людини в святкову ніч? 

У вікно таксі стукотів холодний зимовий дощ, збираючись у дрібні калюжі на склі, ніби розмиті сльози. Я сиділа на задньому сидінні між мамою та Раяном, вдивляючись у сірі силуети будинків, що повільно пропливали повз. Усередині було тепло, але холод невидимими голками колов мене із середини.

Мама щось говорила про те, що потрібно буде зробити по прильоту туди. Вони всі жваво обговорювали план дій, що потрібно зробити і все таке. Їхні голоси губилися десь між шумом двигуна і власними думками, які гуділи у моїй голові.

Я силкувалася посміхатися, робити вигляд, що все гаразд, але всередині завмирало болісне відчуття порожнечі. Я чудово розумію, що це вимушена подорож, що мама не може кинути свою подругу, але маленька дитина всередині мене плаче від розчарування. Вона залишиться тут одна, у місті, де все сяє різдвяними вогнями, але жоден з них не світитиме для неї. Для маленької Еванджелін, що так обожнює Різдво.