7. Дівчина на цей день

13 ГРУДНЯ 

ЕВАНДЖЕЛІН 

Сьогодні на диво всі пари пролетіли дуже швидко і ми з Джуді після них пішли до мого будинку, щоб трохи підготуватися до екзаменів. 

Зараз же, я готую нам чай, а Джуді сидить і грає на телефоні у якусь гру. 

– Дивно, що сьогодні Олівер не чіплявся до мене. – Розмірковую в голос. 

– Хіба це погано? 

– Ні, але.. 

– Жодних “але”! – Підходить до мене. – Ти точно в порядку? 

– Так, звичайно, просто сказала про очевидні речі.

– Лін, можливо ти не помітила, та за сьогодні я почула від тебе ім'я Олівер, частіше ніж своє. 

– Та бути не може, – Відмахуюся рукою. 

– Може.

– Та ні..

Подумки згадую весь сьогоднішній день. 

– Так. 

– Справді… Якого біса я так часто його згадую? Це не нормально..

– Лін, ти ж пам'ятаєш чому я запропонувала тобі той клятий червоний блокнот? 

– Так, але це спрацювало і мої почуття…

– Не спрацювало, подруго! – Перебиває мене. – Ти досі закохана у Олівера Девіса. 

Я намагаюся не думати про слова Джуді, але вони постійно крутитися у моїй голові. Невже я й справді досі відчуваю закоханість до Олівера? Ідея з блокнотом була для того, щоб я забула за Девіса й закохалася в когось іншого, і цим іншим став Нейт. Та зараз, коли я знаю, що Нейт поняття не мав про мої листи до нього, я відчуваю, що мої почуття були геть не такими, як я думала. Що за хаос відбувається у моєму житті? 

– Тук-тук, – Двері до моєї кімнати відчинилися. – О, Джуді, ти також тут! Привіт! 

Мама посміхається зазираючи крізь напів прочинені двері.

– Вітаю, місіс Картер!

– Привіт, мам! – Встаю з ліжка і обіймаю її. 

Волосся мами пахне маслом та куркою, як і завжди. 

– Ви вечеряли? 

– Так, Раян замовляв піцу, ми разом поїли. 

– Де він сам? У кімнаті немає. 

– Що? – Дивуюся. – Не знаю, він не казав, що кудись піде. 

– Тоді я піду наберу його. 

– Гаразд. – Посміхаюся. – О, мам! Джуді сьогодні залишиться в нас, якщо ти не проти? 

– Чому я маю бути проти? Я тільки рада. 

– Дякую. 

Ми з Джуді сиділи над книжками до другої ночі, а потім, ще до третьої балакали на різні теми, отже заснули близько четвертої години ранку. 

14 ГРУДНЯ

Прокинулася я через те, що хтось надзвонював мені на мобільний. І хто ж це міг бути у таку рань, як не диявол Олівер? Через силу я відповіла на дзвінок: 

– Чого тобі? 

– За годину буду біля твого будинку, – Його голос звучить доволі бадьоро, враховуючи той факт, що зараз пів на дев'яту ранку суботи. 

– Сьогодні вихідний, відчепись від мене.

– Я зробив копію твого блокноті.. Показати Діані? 

– Замовкни! – Сідаю на ліжко. – За годину біля мого будинку? 

– Так. 

– Чудово! – Вигукую й завершую виклик.

Повертаю голову в бік Джуді, яка вже так само не спить і лише хитро посміхається.

– Як тобі може подобатися хтось такий нахабний і злий? 

– Не питай, у мене немає відповіді. 

Що ж, я офіційно визнала той факт, що в мене досі є почуття до Девіса. Я старанно намагалася їх позбутися, але не вийшло. 

Після сніданку, що залишила мама для нас з подругою, я стала чекати Олівера. Джуді взяла таксі і поїхала до свого будинку після сніданку. Ми планувала сьогодні весь день готуватися до екзаменів, але Девіс зруйнував наші плани за хвилину. 

Почувши шум мотору машини я взула теплі черевики і вийшла на вулицю. За хвилину я вже сиділа в салоні і чекала поки ми поїдемо. 

– Куди сьогодні? – Питаю так, ніби мені геть байдуже, та всередині все кипить від цікавості.

– Я відвезу тебе до своєї знайомої, вона зробить тобі макіяж і зачіску. 

– Що? Навіщо? 

– Сукню привезе кур'єр. 

– Для чого сукня? 

– О дванадцятій я приїду і заберу тебе. 

Він спеціально ігнорує мох запитання? 

– Ти скажеш чи ні? 

– Що сказати? 

– Для чого мені наряджатися?! 

– А я не сказав? – Робить здивований вираз обличчя. – Поїдемо привітаємо мого батька з Днем народження.

– Твого батька? – Киває головою на знак згоди. – Я навіть не знайома з ним! Навіщо мені їхати? 

– Тому що, на сьогоднішній день – ти моя дівчина. 

– Якого біса, Олівер? 

– Що не так? –Починає злитись. – Чому з тобою так важко?! 

– До біса все! Поїхали. 

Не хочу зараз починати тираду про те, що я жива людина, що я також маю почуття і право голосу, що мене не можна ось так змушувати грати якісь ролі і тому подібне. Краще вже просто погодитися й швидко покінчити з цим маскарадом. 

Олівер залишив мене у салоні і кудись поїхав. Я була тут мов біла сорока, – всі такі модні й ділові, а я що? Спортивний костюм і той, не першої свіжості, так ще й домашню футболку не зняла зранку. Почуваю себе не у своїй тарілці, та на щастя ніхто не звертає уваги на мій вигляд. Перукар вже вимив моє волосся і починає робити укладку. Я навіть не знаю, що має вийти в результаті, мені ніхто нічого не каже. 

Не витримавши, я дістала телефон і почала грати в гру-проходження, щоб хоч якось відволіктися, але й цього мені не дали зробити, бо прийшов візажист і почав робити мені макіяж. 

О пів на першу приїхав Олівер, хоча обіцяв бути о дванадцятій. Я просто сиділа на дивані й чекала на нього у цій не зручній сукні. Вона виглядає приголомшливо, та геть не зручно! Відчуваю себе мов принцеса у ній. Сама сукня виконана в ніжно-рожевому кольорі, який підкреслює романтичний та витончений образ. Вона має приталений силует, що красиво окреслює фігуру, з м’яким розширенням донизу. Верх сукні з відкритими плечима та ніжним декольте, прикрашеним тонким мереживом, додає граційності. Тонкі прозорі рукави створюють ефект легкості та повітряності. А поділ оздоблений легкими хвилями, що елегантно розвиваються при русі. А найбільше мені подобається – тонкий пояс із атласною стрічкою, зав’язаний на невеликий бантик ззаду.