4. Гонка

12 грудня 

ЕВАНДЖЕЛІН 

З самого ранку я прокинулася в поганому настрої і от, весь день ходжу зла. Олівера ніби немає в коледжі, тож сьогодні більш-менш спокійний день для мене. 

Я сиджу на парі і неочікувано мій телефон завібрував, це було повідомлення, яке я відразу перевірила. Писав ніхто інший, як Олівер. Я тільки встигла розслабитися. 

О: “За десять хвилин очікую каву у кабінет музики. Три американо, в одне з них вершки. Не встигнеш і я покажу своїм друзям твій роман.” 

От козел. Не питаючи дозволу я вилетіла мов ошпарена з аудиторії і побігла до кав'ярні, що знаходиться за рогом. Мокрий сніг падав мені на обличчя і це викликало неприємні відчуття холоду. Забігши до кав'ярні я була рада, що людей майже не має. В мене ще є сім хвилин, щоб встигнути назад. 

– Три гарячих американо, дуже міцних і в одне додайте трохи вершків. – Зробила замовлення на одному подиху й відразу почала набирати цукор, трубочки. Одним словом – я взяла все, що можна було взяти з собою. 

За три хвилини мені віддали каву і я побігла назад. Було важко бігти й тримати каву так, щоб вона не пролилася на мене, та все ж таки мені вдалося з цим впоратися. 

Кабінет музики знаходиться на четвертому поверсі, я дуже сподівалася, що ліфт буде вільний, але ні – вони всі були зайняті. Немає часу чекати, тож я побігла до сходів й використала всі свої сили на те, щоб піднятися на четвертий поверх. Я буквально влетіла до кабінету музики і ледь не впала. 

– Курча Лін, не могла ще десять секунд почекати? – Повертає телефон екраном до мене, там стояв відлік на десять хвилин і до їх закінчення було девять секунд. – Я так хотів всім показати твій шедевр. 

Його друзі дивилися на мене так, ніби я їх прислуга. 

– Ваша кава, - ставлю на стіл. 

– А цукор? – Витягаю з кишені куртки й кладу так само на стіл. 

– Мені пальцем.. – Дістаю дерев'яні палички і так само кладу на стіл. – Трубочки, – кладу на стіл. - А.. 

– Тросниковий цукор, кориця, сіль і ще якась хрінь! – Викладаю на стіл. – Більше там нічого не було, тож до мене немає бути ніяких претензії! Намагаюся не накричати на них, тому посміхаюся. 

– Можеш йти, – Каже Олівер і я буквально готова дякувати Богу, що йому від мене більше нічого не потрібно.  

Як тільки я вийшла з кабінету пролунав дзвоник. Пара закінчилася. Я нарешті можу піти додому. 

Я сподівалася піти додому, але мене зупинила місіс Роуз і сказала, що я можу сьогодні закінчити портрет Олівера. Нічого не поробиш, мені дійсно потрібно його закінчити. 

В студії було порожньо, я буду повністю одна і точно зможу сконцентруватися на написанні портрету, чудово. Діставши з рюкзаку навушники я підєднала їх до телефону й почала малювати. В мене на цю роботу є година, тож сподіваюся я встигну. Не дуже хочеться отримати поганий бал через цього диявола. 

Я настільки поринула в малювання, що геть втратила лік часу. 

– Еванджелін.. Лін? – Перед обличчям з'явилася чиясь рука. – Твій час вийшов. 

– Місіс Роуз? – Перевіряю годинник. – Ой, вибачте, не дивилася за часом… Та я встигла закінчити! 

Вчителька перевірила портрет і задоволено кивнула. 

– Молодець. 

Попрощавшись з місіс Роуз, я нарешті вийшла з будівлі коледжу. 

Прохолодний вітер відразу зустрів мене і я посміхнулася. Нарешті свіже повітря й спокій. 

Перед тим, як піти до будинку, я вирішила навідатися до ресторанчику батьків. Спершу я була дуже зла, що вони відкрили саме ресторан зі смаженою куркою, та з часом я зрозуміла, що моя злість просто дитяча. Батьки вклали у цю справу стільки час та сил, а я злюсь через те, що в школі всі називають мене Курча? Це так по дитячому. В решті-решт я почала ігнорувати всіх і допомагати батькам. 

От і сьогодні вирішила допомогти з доставкою. Швидко вдягнувши форму я взяла замовлення і сівши на скутер, поїхала.  

ОЛІВЕР ДЕВІС

Нарешті ці довбані пари закінчилися і я можу звалити звідси. По дорозі я заїхав в клініку сестри, щоб вона допомогла мені нанести мазь, бо вчора і сьогодні я ще жодного разу не робив цього. 

– Господи, Олівер, у тебе стільки дівчат, а ти жодну з них не можеш попросити про допомогу?! 

Я б міг попросити, та потім ці дівчата захочуть сексу зі мною, а я цього не хочу. Я б міг попросити Нейта, та він поїхав з батьками кудись і тільки сьогодні повернеться. Більше мені просити немає кого, щоб це не виглядало дивно. 

– Дякую за допомогу. 

Ігноруючи Анабель я вийшов з її кабінету, а потім і з клініки. Сніг продовжував моросити. Коли він вже закінчиться? Бісить. 

Завівши мотор автівки я хотів вже виїхати, та мобільний задзвонив, це був Нейт. 

– Слухаю, – Відповідаю на дзвінок. 

– Олівер, ти де? Всі вже зачекалися на тебе. 

– Де зачекалися? – Його голос доволі п'яний.

– Ти жартуєш? – Мовчу. – Вечірка у Лексі! 

Перевіряю дату. Чорт. Сьогодні вже дванадцяте грудня. 

– Скоро буду, чекай. 

Я планував поїхати до будинку і пограти на приставці, але плани змінилися й доведеться їхати на вечірку Лексі, та перед цим я хочу переодягнутися. 

Коли я приїхав до будинку Лексі, там вже на всю грала музика, танцювала купа п'яних підлітків і купа декорації для тематичної вечірки. Типова вечірка у Лексі. За десять хвилин я нарешті знайшов Нейта, який займався сексом з самою Лексі у кімнаті дівчини. І як в нього можна закохатися? 

– Олі, ти прийшов! – Він добряче п'яний. 

– Закінчуйте і я чекаю тебе на терасі – Виходжу з кімнати. 

По дорозі знаходжу пиво і беру три пляшки з собою. Опинившись на терасі мені довелося вигнати всіх, хто там був. За десять хвилин на терасу увійшов Нейт, що ледь тримався на ногах, а позаду нього була Лексі.