1. Угода з дияволом

~ 10 грудня ~

– Ти або приймаєш мої умови, Лін, або всі дізнаються про цей неймовірно-смішний роман, - цей диявол тримає у руках червоний блокнот і насміхається наді мною.

Хотіла б я виколоти йому очі й побачити, як він потім буде насміхатися. Та це не той випадок, тож доведеться погодитися. 

– Я прийму твої умови, але з однією умовою. – Схрещую руки на грудях.

– Ти ще мені умови будеш ставити? – Хмикає і притискає блокнот до грудей. – Цікаво почути, що за умова. 

– Я буду виконувати всі твої забаганки, але ти не будеш змушувати робити мене будь-які інтимні речі. 

Регіт цього диявола чуло все кафе і я почервоніла від люті.

– Курча Лін, ти не мій типаж, я ніколи не думав про тебе у сексуальному плані. – Це мало мене образити, та я була більш рада, ніж засмучена. 

За декілька годин до цього: 

Нарешті, нарешті, нарешті! Сьогодні десяте грудня, а це означає, що сьогодні моє перше в житті побачення. Сьогодні Нейт дізнається з ким листувався з початку навчального року і ми нарешті поговоримо вживу, а не через блокнот. Чи хвилююсь я? Так. Дуже. Неймовірно сильно хвилююся. 

Відкривши шафу я почала перебирати речі і зупинила свій вибір на теплій темно-коричнвій сукні вище коліна з довгими вільними рукавами, а на спині шнурівка, щоб все гарно підкреслювало. Вона ідеально підійде для нашого побачення. 

– Еванджелін! – Двері різко відчиняються і до кімнати входить мама. – Тебе довго чекати? 

– Ти про що? 

– Ти обіцяла допомогти приготувати обід для твого брата! – Нагадує мені мама. 

– Це сьогодні?  

– Так, Раян буде тут за годину, а в нас нічого не готово! 

– Вже біжу, – закриваю шафу і виходжу з кімнати. 

Сьогодні нарешті повертається мій старший брат Раян, з Лондону, в нього почалися зимові канікули в університеті. Як я могла забути за вітальний обід для брата? Цей блокнот мені затьмарив весь розум. Взагалі ідея з листуванням через блокнот, це ідея моєї подруги – Джуді. Вона була тою, хто написав перше повідомлення для Нейта, і я навіть не вірила в те, що він відповість на нього, та це сталося. З початку року ми майже щодня там листувалася і я ділилася деякими своїми проблемами, так само і Нейт. 

Приготування обіду займе близько сорока хвилин, тож я в будь-якому випадку встигаю на побачення до Нейта. Мамі я не казала куди йду, бо мені не дуже хочеться потрапити на “допит слідчого”. Моя мама контролює все та всіх. Це не означає, що в нас погані стосунки з нею, просто я не все розповідаю їй, та я думаю у багатьох підлітків так само. Для мами ми з Джуді придумали історію про те, що йдемо в бібліотеку провести вечір-читання для дітей. Мама чудово розуміється з Джуді та її батьками і це великий плюс, хоча іноді в цьому є мінуси, бо вони з легкістю можуть розкрити нашу брехню. Ми з Джуді не брешемо щодня, але бувають випадки й тоді потрібно продумати все до найдрібніших подробиць. 

Зустрівши Раяна я відразу пішла збиратися на побачення, навіть не пообідала разом з ними. Вечерю я так само пропущу, тож перекушу у кафе. 

Склавши всі необхідні речі до маленької сумочки я хотіла виходити, та згадала про червону помаду і повернулася за нею, а вже потім вийшла з кімнати. 

Батьки сиділи перед телевізором й спілкувалися. Раяна не було, можливо відпочиває після перельоту. 

– Я вже побігла, – цілую батьків у щоки.

– Гарно тобі провести час. 

– Дякую, вам також! 

Вилітаю з будинку, аби уникнути всіх зайвих питань. Ненавиджу брехати батькам. 

Відкривши гугл мапу я перевірила маршрут і пішла на потрібну зупинку. Поки я йшла до зупинки, посипав сніг, такий великий та сильний, що я навіть здивувалася. За прогнозом не мало бути снігу, я точно перевіряла це. Відчувши різкий холод я закуталась в свій білий шарф і прискорила кроки. Хоч би через цю завірюху не запізнитися до Нейта. 

У кафе я зайшла за дві хвилини до п'ятої вечора. Тут було майже все зайнято, тож я сіла за вільний столик біля вбиральні і це не найкраще моє рішення, та коли я хотіла пересісти - всі столики були зайняті. Я так й залишилася сидіти на місці. Не найкращий варіант для першого побачення. Офіціант принесла мені меню і я обрала нам десерти та каву. Вподобання Нейта я добре знаю: він п’є американо, але без льоду, тільки гаряче, та й так чекає поки воно трохи охолоне; а на десерт завжди обирає класичний чизкейк. Собі ж я взяла гаряче какао та шматочок полуничного торту. 

Замовлення принесли за декілька хвилин і я хотіла почати їсти, та от Нейта ще не було. Можливо він потрапив у затор і запізнюється, зачекаю. 

П'ять, десять, двадцять, тридцять п'ять хвилин минає, а Нейта ніде немає. Він вирішив не приходити? Або можливо просто не зміг? Діставши телефон я набрала повідомлення для Джуді.

Е: Що ж, Нейт не прийшов :( 

Д: Зачекай ще десять хвилин, можливо він не встигає вчасно

Е: Чекаю

Відкладаю телефон і двері до кафе відчиняються, я переводжу туди погляд з надією, що то прийшов Нейт, та це не він. Це той, кого я найменше хотіла бачити тут, та й не тільки тут. Олівер Девіс - справжній диявол. З самого початку ми не змогли знайти спільну мову і я просто намагаюся уникати його всіма можливими способами. Я опустила погляд і завмерла. Хоч би тільки він не побачив мене. Хоч би не побачив. Та мої молитви не були почуті. 

– Дихай, Курча, – сідає навпроти мене. 

Чорт. Якого біса він тут забув? І чому сів саме сюди? 

– Привіт, Олівер. – Намагаюся бути привітливою. 

– Ага, – навіть не дивиться на мене. – Нейта чекаєш? 

– А ти звідки…

– Звідки знаю? – Тепер вже він дивиться прямісінько на мене. – Ти справді повірила в те, що тобі відповідає Нейт?