Переписана осінь

Глава 4

Яскраве, майже болюче усвідомлення накрило жінку.
Усе стало на свої місця.
Всі її помилки минулого, кожен запис у блокноті — тепер має сенс.

Анюти не мало бути. Бо й її мами — теж.

Якби колись Галина Олександрівна не скористалася блокнотом, Сергій Миколайович пішов би з сім’ї, і ніяких дітей у них просто не було б.
Не було б ні доньки, ні внучки. І не було б цього нескінченного болю.

Вона відкрила перший запис у блокноті, аркуш пожовтів, літери вицвіли, але слова ще зберігали свою силу.
Провівши пальцем по рядку, жінка прошепотіла:
— Правду казала стара... Все, що напишеш, справдиться. Але будь готова заплатити високу ціну. Доля не любить, коли її переписують...

Пальці тремтіли. Очі зупинилися на старій сімейній світлині:
сумний, згорблений чоловік; втомлена, ніби виснажена донька;
і Анюта — усміхнена, жива, світла.
Дитина, яку неможливо врятувати.
І все — через один запис, якого не мало бути.

Увечері Галина Олександрівна накрила на стіл, як на свято. Поставила свої найкращі тарілки, келихи, дістала пиріг, який колись так любила внучка.
Вперше за довгий час у домі було людно, тепло й навіть весело.

— Бабусю, дивись, як я вмію! — радісно крикнула Анюта, пробігаючи кухнею мов вихор.
Галина усміхнулася крізь сльози.

Вона вже не хвилювалась.
Знала, що зробила правильний запис.
Але не знала — що чекатиме її завтра.

Анастасія Чепіжко

Подобається

#2215 в Фентезі
#5787 в Любовні романи
#139 в Любовна фантастика

У тексті є: тіні листопада, помилки минулого, кохання і марні сподівання

Відредаговано: 04.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись