Переписана осінь

Глава 2

Краплі дощу на стіклі й настирливий лай сусідського собаки не давали заснути. Галина Олександрівна зморено підвелася з ліжка й важко задьоргнула штори.
Погляд ковзнув на календар — 12.11.25.
Сумнівів не було. Знову цей день.

Жінка застигла, притискаючи долоню до грудей.
Має бути якась закономірність... Я можу врятувати онуку, але щоразу роблю щось не так.

Вперше вона вирішила написати в блокноті не заборону, а запитання.
Повільно, виводячи кожну букву, написала:
«Що я роблю не так?»

Відповідь з’явилася майже миттєво. Чорнило проступило з глибини паперу, немов хтось писав з іншого боку сторінки:
«Той, кого не має бути, є.»

Коротко. Невизначено. Лячно.

Галина цілий день ходила кімнатами, обмірковуючи ці слова.
Не має бути Ані? Але чому? Хто вирішив, що її не повинно бути? І чому саме я повинна спостерігати, як вона помирає знову й знову?

Ближче до вечора, не витримавши, жінка знову відкрила блокнот.
«Аня буде жити», — твердо вивела вона, стискаючи ручку так, що пальці побіліли.

Але відповіді не було. Тиша.
І тільки пізно ввечері задзвонив телефон. Голос доньки тремтів:
— Мамо… Анюти не стало.

Ручка випала з рук. Блокнот залишився відкритим на столі, і, здавалось, сторінки тихо зітхнули.

Знову поразка.

Анастасія Чепіжко

Подобається

#2255 в Фентезі
#5861 в Любовні романи
#149 в Любовна фантастика

У тексті є: тіні листопада, помилки минулого, кохання і марні сподівання

Відредаговано: 04.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись