Переосмислення життя
Просто така осінь
Осінь... Люблю цю пору року. В цей час хочеться дізнатися про якусь історичну пригоду чи про якогось привида, про якого згодом знімуть кіно. Їдучи жовтневими дорогами, все більше зачаровуєшся природою — яку красу вона творить! І просто скільки краси я ще не побачила... Не хочу бачити біль, ракети чи «герані», не хочу чути звуки прильотів чи збиття. Я стала такою наляканою від гучних звуків і криків.
Мене світ потроху починає лякати, адже не знаєш, з ким спілкуєшся, хто сидить по той бік екрана, які має наміри. Прогулюючись парком, не знаєш, що в кого лежить у кишені. Для мене світ став жорстоким — у ньому все стає можливим тільки після оплати всього того, чого ти сам бажаєш. Така суть життя наразі, на жаль.
Аню, твій стан абсолютно зрозумілий. Те, що ти описуєш — це виснаження від постійної напруги та гіперпильності, які стали реакцією на війну й невизначеність. Коли психіка тривалий час захищається від реальних загроз (вибухів, сирен, тривог), світ навколо природно починає здаватися небезпечним і чужим навіть у дрібницях.
Бажання «поставити час на паузу», щоб просто видихнути й творити без поспіху — це нормальний запит втомленої душі на безпеку та відновлення. Чудово, що тебе тримають творчість, музика й краса осені.
#2110 в Сучасна проза
#1062 в Молодіжна проза
Відредаговано: 01.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
