кайфувати

Кайфувати, залишаючи після себе слід… Це добре, звісно, але в якому вигляді ви це робите — це інше питання: під кайфом музичним, наркотичним чи просто так.

Кайфувати під музичний ритм — у душі, в танці. Такий дар має кожен, але не всім дано це відчути. Ось для мене музика — це ніби ковток свіжого повітря, швидкість та мої улюблені емоції, які я в тиші намагаюся виразити. Коли відчуваєш, ніби по жилах ллється голос виконавця, і намагаєшся пережити ці емоції… Інколи я танцюю під Blackpink.

Кайф під наркотичними речовинами. Я можу впевнено сказати і застерегти читачів: не наслідуйте цю лиху долю, а саме — наркотичну залежність. Боюся я шприців, саме коли йдеться про введення внутрішньовенно.

Так про що я? Наркотичний кайф — це коли ти не чуєш власних думок, літаєш у прямому сенсі цього слова, не відчуваєш землі під ногами. Ти відчуваєш хибний кайф, ніби бог на землі — це ти, і лише ти. Коли врешті певна кількість речовин уже певним чином подіяла та, можливо, вийшла (хоча ймовірність цього мала, адже вони мають властивість кумулюватися, тобто накопичуватися в організмі), вони залишаються до певної межі. І коли цієї «отрути» в організмі вже солідно, залежність показує своє справжнє обличчя.

Вітати тут нема з чим: багаторічна реабілітація, котра супроводжуватиметься безсонням, постійною депресією і багатьма іншими негативними наслідками. Тож перед тим, як щось впускати у своє життя — навіть життєві рішення, — слід врахувати або вивчити наслідки, які ви будете відчувати, приймаючи той чи інший препарат.

Кайфувати просто так. Це теж для кожного по-своєму. Наприклад, для мене — це в суботу зранку заїхати в парк із книжкою, кайфувати від переплетення літер, повітря… І мені все одно, що подумають перехожі: можливо, це когось надихне, а можливо, хтось подумає: «Божевільна якась». А можливо, навпаки, хтось замислиться (так я думаю про людей, які бігають зранку): «От як ця людина може встати вдосвіта та ще й знайти сили вийти на пробіжку?»

Перше та останнє — це і є справжній кайф.