Розділ 57. Корисні справи

     Оскільки їй таки хотілось пити, вона піддала ходу та незабаром опинилась у передмісті. Спочатку їй довелось оминути сміттєзвалище. Чого вона тільки тут не побачила! І чани з позначкою «хімічна небезпека», й пам’ятники, й пластикове сміття, й залишки овочів та фруктів. Сморід стояв такий, що її ледь не знудило. Катя затисла ніс та побігла швидше. За кілометр вона вибралась з бридкої зони та знов опинилась у невеличкому ліску. На галявинці між двома схилами стояла дерев’яна вежа, в якій сидів спостерігач.

     Напевно, саме він і був їй потрібен.

     - Агов, чоловіче! – вигукнула вона.

     Той визирнув і вона побачила, що він – ще зовсім молодий хлопець.

     - Мене звуть Азур! Залазьте сюди, якщо Вам треба!

    Катя звикла в дитинстві лазити по деревах та драбинах с сусідськими хлопцями, тому за мить вже була в його комірчині.

     Вони познайомились і Катря почала випитувати у нього про його світ.

     - А що, в нас все добре.

     - Що ж доброго? Ти бачив, який дим оточує ваше місто? А вода? Скажи, навіщо ти зробив таке відразливе  татуювання?

     Вона звернула увагу, що обличчя юнака та шиї перетинають ламані чорні лінії.

     - Це – не тату. Це – родимі плями.

     - Що? Вочевидь, що з такою екологією!

     - То що зробиш? Виробництва ж потрібні, - він кивнув головою на монітор. – Я якраз стережу за всіма показник ами, й якщо вони перевищують допустимі – попереджаю мера. Він зачиняє виробництво, доки все не пройде.

     - І все?

     - А що ще?

     - А методи фільтрації та знезараження води, пиловловлювачі і таке інше?

     Азур здивувався. Він вперше почув про таке.

     - Як, у вас не існує методів нейтралізації відходів виробництва?

     Юнак також був здивований.

     - То у вас тут все працює неправильно!

     - Звідки ти знаєш, як правильно?

     - Те, що правильне – завжди гармонійне. А у вас немає гармонії. Лише – її подоба.

     - То ти можеш нас навчити цьому?

     - Тільки – загалом. Я ж ще не інженер якійсь. А можеш мене швидко транспортувати до вашого мера?

     - Спробую. Бачиш, наді мною натягнутий трос?

     - Так. То ти пропонуєш мені дістатись до міста на ньому?

     - Саме так. Інакше, швидше не вийде.

     - Добре, давай, прив’яжи мене якось.

     - Не треба нічого в'язати! В мене є сидіння. Зараз прилаштую. Сядеш та поїдеш собі.

     - І де саме я опинюсь?

     - В центрі міста. Якраз, перед мерією.

    Азур напоїв її якоюсь рідиною, що втамувала її спрагу, всадив у сидіння, відштовхнув та вона полетіла на канаті до міста.

     Дійсно, за кілька хвилин, вона приземлилась на очах здивованих містян у мерії. Всі звикли до того, що в такий спосіб мандрує лише Азур.

     Набравшись духу, Катерина постукала до офісу мера.

    Той виявився досить привітним, однак, коли дівчина розповіла, з чим вона до нього прийшла, почав заперечувати наявність проблем.

     - А ми можемо піти з Вами на природу?

     - Та звісно.

    Мер люб’язно взяв транспорт і вони виїхали до передмістя.

     - Ви кажете, що в нас погана вода. Зараз я вам покажу, яка вона в нас прозора!

    Мер підвів її до краю паркового урвища й вона враз подумала, чи не хоче він зіштовхнути її вниз. Однак, товстун й гадки поганої не мав стосовно неї. Він просто хотів похвалитись перед нею досягненнями міста.

     - Дивіться, - з гордістю промовив він і відступився.

    Катя обережно глянула вниз і в неї запаморочилось в голові… Дійсно, в абсолютно прозорій воді, будівельники возводили багатоповерхівку, а навкруг неї щільними рядами  чатували … крокодили!

     - Театр абсурду! – вигукнула гостя.

     - Чого ж? – щиро здивувався мер.

     - Ви – серйозно? А про таке, як безпека людей, Ви чули?

     Мер зацікавлено підняв обличчя.

     - Хто житиме в такій будівлі?

     - Містяни.

     - Справді? Ви впевнені?

     - Звісно, в нас шалена черга на це житло!

     - Серйозно! Черга на житло, яке будується у воді та незабаром впаде? З крокодилами поруч?

     - Ну, а що, як землі в нас мало?

     Катя застогнала.

     - Можна, я проконсультую Вас. Я – майбутній архітектор і трохи розуміюсь на цьому…

     - Перепрошую, але в нас є цілий штат, - почав обурюватись мер.

     Випадково чи ні, відблиск з блакитного сапфіра, подарованого їй в Блакиторії, на мить засліпив мера. Той враз став спокійним та знов люб’язним.

      - Авжеж, розкажіть нам, як треба проектувати житло.

      «То перстень був чарівним!» - зраділа Катря.

     З того моменту її життя змінилось на 180 градусів. Вона провела близько трьох тижнів в цьому останньому вимірі. Тут не було чорних чаклунів. Але люди біли абсолютно необізнані з головних моментів будівництва та екології. І тепер, все, що вона пам’ятала з батькових «лекцій», все, про що читала колись, все, про що здогадувалась, вона викладала інженерам цього простору.

     Вечорами вона робила замальовки на наступний день. А на світанку йшла розфарбовувати місто. Вона вирішила зробити подарунок та зробити тут місто-веселку. Вона набрала відра різних фарб, кінопроектор, взяла з собою Азура і вони почали малювати гігантські мурали.

    Біля школи вони зобразили маленьку дитину. Тепер водіям навіть не знадобився б знак «обережно, діти!». На стіні кінотеатру, на глядачів чекав веселий Чарлі Чаплін. На воротах зоопарку відвідувачів зустрічав стилізований носоріг та собака, що радісно мчав до нього. А в’їзд до міста  прикрашала картина гарної дівчини, схожої на неї, в українському вбранні.