Розділ 54. Сон

     Засурмили сурми, почався святковий захід. Катерина трохи дивувалась, бо місцеве свято майже нічим не відрізнялось від земних свят. Так само люди раділи, співали та танцювали, їли та пили досхочу, як і в неї вдома. Світи були різними, люди – однаковими!

     «А що ти хотіла?» - подумала Катя. «Всюди на Землі люди хочуть бути щасливими. Для одних, це – можливість вдосталь наїстися, для інших – повеселитися, для третіх – бачити світ таким, який він є насправді! І, напевно, такий самий закон життя існує всюди!»

Жахливий сон

     Коли вона втомлена ввечері заснула, наснилось їй, що вона бачить  перед собою небесну драбину. Так, так, звичайну таку дерев’яну драбину, яка, ніби то так й було треба, знаходилась підвішеною між світами…

     Сама Катя стояла на пухкій хмаринці, по обидва боки від неї були муровані стіни без початку та кінця. І їй треба було зробити вибір: або лізти вгору, або – спускатись вниз. Ну, в нижніх світах вона вже була й все бачила. І вона б не хотіла туди повертатись. Окрім, світу Лойо. Лише до нього вона  б бажала долинути всім серцем. Хлопець, що одразу підкорив її серце!

     Вона постійно уявляла, якою може бути їй наступна зустріч…  Але, вона розуміла, що зустріч не відбудеться, доки вона не пройде всіма Арацеловими просторами та не «випрямить» їх.

     Отже, вона обрала шлях догори й почала дертися драбиною. Дивно було те, що одягнена вона була не в свій звичайний одяг, а лише в ночнушку. Навіть, зараз вона була  й без взуття. Можливо, так було треба за умовами її завдання?..

     Навпаки очікуванню, шлях драбиною був коротким. Тільки ступивши на останній щабель, вона миттю перенеслась в якусь покинуту хатину.

    До речі, це була не зовсім хатина. Це був звичайний жилий будинок. Однак, наразі, він був «заброшкою». Чому вона повинна була опинитись у ньому? Дівчина обережно ступала босими ногами, аби не ввігнати собі випадкового цвяха під шкіру. Іноді йти доводилось холодним вологим цементом, іноді – шершавим деревом підлоги. Ноги в неї миттю забруднились та замерзли. Але вона не могла знайти тут взуття, тому бідкатись не було кому, крім себе.

    Верхній поверх, на якому вона опинилась спочатку, виявився порожнім. Через це, дівчина попрямувала сходами вниз. Вони класично рипіли під її легкими ногами. «Прямо, як у детективі! Хочеш іти тихо, а тебе видають сходи!» - подумала вона й не помилилась. Якби вона могла побачити себе з боку, або в дзеркалі, то вона б дуже здивувалась. Її постать видавалась прозорою та безтілесною. Тому, Катря не усвідомлювала, що знов опинилась у світі нових примар.

     Вона прямувала та прямувала нескінченними коридорами та пустими кімнатами, намагаючись побачити когось або щось, що могло б наштовхнути її на відгадку потреб цього світу. І лише коли вона підковзнулась та ледь не впала на сходах, вона помітила на них  сліди темно-червоних крапель.

     Катря присіла та уважно придивилась. Це була кров? Так. Отже, в цьому будинку трапилось якесь лихо?! Вбивство? Поранення? А, може це була кров Олекси?

     В будинку було напрочуд тихо. Аж раптом, з крайньої кімнати, до якої вона ще не встигла дійти, почувся дивний звук. Катерина насторожилась та навшпиньках попрямувала туди.

  В коридорі було наставлено повно всілякої старої меблі. Тому, почувши лязкіт, дівчина автоматично сховалась за шафу й обережно виглянула звідти.

    У коридорі з’явилась височенна та надто худорлява чоловіча постать. Вона сягала щонайменше трьох метрів заввишки! Спочатку, Катя подумала, що це інопланетянин та злякалась. Бо в неї ще не було досвіду такого спілкування. Однак, роздивившись на плечах фігури знайомий плащ – обурилась. Клятий Арацел і тут її випередив. Як же знищити цього капосника?

   Наразі, їй, чомусь не хотілось вступати у відкритий двобій. Голіруч з ним боротись чи що? Драгерон, напевно, на нього б не подіяв!

    Доки вона вагалась, що їй робити далі, хворобливо змінений Арацел, ледь чвалаючи, вийшов у бічний проліт.

    Дівчина, навіть, не зрозуміла, що саме вона є причиною таких змін. Вона значно підірвала його міць, випрямляючи його захоплені світи!

   Автоматично, Катя пішла за ним. І лише, повернувши за ріг та діставшись другого корпусу будівлі, вона побачила, що Арацел зупинився. Він стояв до неї спиною, яку прикривав плащ, що вона подарувала Олексі. От якби зараз зірвати його з Арацела – напевне, він би лишився своєї сили?! 

    Захоплена такою думкою, Катя почала тихенько підходити до джерела всіх своїх нещасть, та лише зараз помітила, що попереду стоїть ще одна фігура могутнього чоловіка.

    Він був чималого зросту, середнього віку. Мав довге, майже посивіле  волосся та пронизливий погляд чорних знайомих очей. Руками він намагався наблизити до себе Арацела. Той з усіх сил намагався чинити йому опір. Але це погано йому вдавалось. Потроху він таки наближався до чоловіка. Очі того почали горіти злим червоним блиском. Волосся розвивалось по вітру. І лише, коли він почав промовляти закляття проти Арацела, Катя впізнала його. Це ж був Олекса, якого вона вже не сподівалась побачити живим.

     - Пане Олексо! – радісно загукала вона.

     Арацел обернувся, побачив її та засіпався на місці.

     - Стережись! – крикнув сусід.

    Він метнув в Арацела блискавку. Той похитнувся, ледь почорнів, але встояв. Підніс правицю та направив її на Олексу.