Розділ 52. Спів гармонії

     Ще до початку світанку її вже розбудили та провели на міську вежу по центру міста. Вона опинилась на оглядовій площадці. Поки що вона не мала жодного уявлення про те, що і як їй треба робити.

     Тільки-но на золотаве волосся Каті впав промінчик сонця, відблиск від нього зрикошетував на золото обладунку оберега, ковзнув про його прозорій блакитній поверхні та перетворився на певний сигнал, який одразу відчули у Нагорній Вишині…

     Від Джерела Життя Сфери Вишніх почала транслюватись візуальна вібрація білих променів та ритмічних звуків. Хранитель Джерела, стурбований неочікуваним сигналом, негайно підійшов до Святого Ауреуса.

     Якби хтось побачив Святого Покровителя Блакиторії, то був би здивований його виглядом, таким відмінним від мешканців планети. Хранитель мав людську подобу, величаву статуру та величезний зріст, шляхетний синій колір  шкіри, сім довгих пальців, суворі риси обличчя та пронизливо-білі зіниці з блакитними обідками на райдужці. Все це надавало незвичності його образу та викликало шанобливе бажання у контактерів коритися його наказам. Навіть, за одною ходою Хранителя можна було відчути ступінь Його могутності. 

     Тому, ті одиниці мешканців Блакиторії, яким була колись надана можливість спілкування зі Святим Покровителем, відчували до його особи особливу святобливість.

   Хранитель зупинився та придивився до Ауреуса. Це Джерело Життя мало дивовижно привабливу конструкцію зі смуг золота, яка нагадувала водночас фігуру прадавнього Ковчегу Заповіту та дивної видовженої тварини, схожої на лисицю, та птахо-рибу, тулуб якої складався з блакитного прозорого вмістилища космічної енергії.

    Зараз від тулубу на всі боки випромінювались застережливі білі сигнали фотонів. З дивного дзьоба  Ауреуса почулась привабливо-урочиста мелодія.

     - Це – спів гармонії, - констатував Хранитель.

    Він зрадів, оскільки дізнався, що наразі є можливість змінити на краще стан в Блакиторії. Там, внизу, на планеті, з’явилось створіння, яке допоможе встановленню гармонії. Отже, настав час, коли можливо допомогти мешканцям побороти загарбників-вайотів. Прийшов час лікувати планету.

     Хранитель доторкнувся до холодного корпусу вмістилища своєю правицею. Під його пальцями, в середині завирували блакитні часточки, що виникли невідомо звідки, почали утворювати конгломерати у вигляді зіркових скупчень…

     За мить, Ауреус  вібрував так, що здавалось, його постать зараз зірветься з місця. Хранитель підняв руку та обличчя догори та почав повільно промовляти низьким тембром урочисті та незрозумілі слова та звуки.

     - Домм! Донн! Дінн! Діннг! Дінннгх! Дінннгхш!..

     - Арнн! Арннг! Арннгх! Арннгхш!..

    По мірі того, як він промовляв свої закляття, з Джерела Життя почали випромінюватись блакитні промені енергії.

    Святий Покровитель змінив напрямок фотонів та направив ті промені донизу, аби вони світили лише на Блакиторію… Треба було об’єднати енергію, яку перетворювала в оберегу потраплянка, з  Джерелом Життя.

     … Тільки-но на золотаве волосся Каті впав промінчик сонця, відблиск від нього зрикошетував на золото обладунку оберега, ковзнув про його прозорій блакитній поверхні. 

     Всередині одразу сформувався білий вихор – спочатку маленький,потім він почав набувати потужності, з’явилось тоненьке дзижчання, що також зростало на гудіння… За мить, вихор всередині оберегу вів себе, наче скажений. Білі часточки незрозуміло чого, що взялись невідомо звідки, влаштували божевільний танок. Катя злякалась, що вихор розіб’є поверхню оберегу, бо його почало трусити.

      - От мені лихо! – вголос сказала вона. 

   Вона спробувала доторкнутись до оберегу. Може, їй вдасться його заспокоїти? Раптом, він розірветься? Що з нею тоді зроблять? І чим взагалі це може загрожувати? Їй же про це ніхто нічого не розповів! Втім, може мешканці Вуколу й самі не знали, що оберіг може зруйнуватись?

   Раптом вона шкірою відчула, що щось змінилось. Блакитне сяйво засліпило її знадвору. Піднявши руку до очей, щоб хоч якось їх захистити, Катерина спробувала все ж розгледіти, що ж таке відбувається назовні від палацу.

     Із-за скелястих гір, у небі з’явилося щось величезне й летюче. Літальний корабель! Катя ледь не збожеволіла від радості. Їй прийшли на допомогу! Зараз іншопланетяни візьмуть її до себе, вона попросить їх доставити її додому!.. Тут вона схаменулась. А як же, доставлять! Зараз! Хто і що вона для них таке, аби вони полетіли на Землю? Це, по-перше! 

     По-друге, навіть, якщо б вони й мали змогу виконувати всілякі побажання незнайомки, як вони її туди доставлять? Хіба вона знає космічні координати Землі? Ось, засада!!!

   Доки свідомість Катерини метушилась в амплітуді від радощів до розпачу, апарат наближався. Від нього також чулось гудіння, схоже на звук рою бджіл. За пару хвилин, корабель плавно завис над палацом. І Катя не могла стриматись, аби не захопитись його виглядом.