Розділ 51. Блакиторія

     Чаклун оточив себе просторовими фігурами у вигляді замкненого кола з летючих невеличких чорних пірамід. Диригуючи собі кількома парами рук, він прагнув  щось отримати з цього хороводу. За його невдоволеним виразом обличчя, дівчина зрозуміла,  що його задум поки що не вдається реалізувати. Це вже було доброю новиною!

     Здивована такою картиною, цього разу дівчина не помітила, як торкнулась магічних карт і перенеслась в нову, незвичну місцевість. «Приземлилась» вона прямо перед відчиненими міськими воротами.

     Вона вже звикла до того, що якимось дивом розуміє місцевих мешканців. Однак, кожного разу це її трохи бентежило та викликало внутрішнє запитання стосовно реальності того, що відбувалось. 

     Глянувши вниз, вона сторопіла. По гладкому стовпу вежі дерлись вгору чисельні гладкошкірі тварини з тупими загнутими вниз мордами, з пащ яких крапала синя слина…

     Вигляд тих тварин не обіцяв ніяких позитивних пригод. Треба було чимскоріш робити звідси ноги! Але – куди?

     Катерина обернулась на всі боки та не помітила нічого на кшталт ліфту. Отже, лишалась лише ковдра-літак? Однак, поки вона відкрила рюкзака, в даху роз’їхались, непомітні раніше,  половинки й вона просто рухнула вниз.

     На її здивування, вона не вдарилась, впавши, як вона очікувала, на підлогу, а одразу виявила себе на зручному диванчику.

   Й одразу спалахнуло рожеве світло. За мить, за дверима почулись збуджені голоси. У хол зайшли люди, схожі на неї, але з блакитною шкірою. Таких родичів вона собі ще не уявляла.

    Представний високий чоловік образу спитав її, чи вона, бува, не та сама відома Небесна Мандрівниця, яка рухається просторами та виліковує їх.

     - Хотілося б на це сподіватись, - зітхнула Катя.

     Чоловік відрекомендувався мером столиці Вукол цієї країни  Блакиторії.

     - Така цікава назва, - відмітила дівчина.

     - Так, наш світ колись був осяяний лише блакиттю. Однак, коли темний Маг та його Мати з’явились у нас та наслали свою величезну армію загарбників – вайотів, вони підмінили нашу святиню -  кристал Джерела Життя, який встановили у нас Вишні Покровителі Блакиторії. У Них є сфера Джерела Життя, за нею спостерігає Хранитель. Тепер, наш Кристал осяює землю темним важким фіолетовим випромінюванням, яке погано впливає на мешканців нашої землі. 

     - А чого ж Вишній Хранитель не допоможе?

     - Він безсилий допомогти нам, доки ми самі не закладемо підгрунтя до цього.

     - Зрозуміло, етика, як і в інших світах!

     - Так. Тому, нас постійно оточують хижі тварини, Арацел насилає на нас орди загарбників, а фіолетовий кристал вже ледь жевріє…

     - Тобто, для вас насущним завданням є повернення Кристалу Джерела Життя?

     - Без сумніву.

   Дівчина замислилась. Це було важким завданням. Можливо – надважким для неї. Їй треба налагодити зв'язок з Вишніми Інопланетянами-Покровителями (чого в її арсеналі добрих справ ще не було) та якимсь чином випросили у них блакитний кристал…

     - Можливо, Ви покажете мені, як все у вас діє?

     - Звісно, прошу за мною.

     Мер провів її крізь всю мерію та вивів на центральну площу.

     - Нам тут безпечно знаходитись?

     - Так, чому Ви питаєте?

     - А ті тварини, що дерлись по сторожовій вежі у входу в місто?

     - А-а-а, тих ми там й зупиняємо. В місто вони не можуть прорватись. Ось наш кристал. Тобто, підмінений. 

   Посеред центральної площі з дивними будинками, верхівки яких більш скидались на церковні куполи, височіла викривлена підставка з численних кабелів(?). На ній, на висоті двох метрів знаходився прозорий тьмяно-фіолетовий кристал у вигляді октаедра… Він, дійсно, ледь виблискував і справляв більш неприємне враження, ніж благоговіння. Катерина не розуміла, яким чином кристал може бути Джерелом Життя, однак, вона взагалі майже нічого тут не розуміла. Проте, їй стало вочевидь, що мер говорив правду, й ця каменюка не може зробити нічого толкового для мешканців.

     - В нас є описаний Давній ритуал, за яким раніше можна було ефективно воювати з загарбниками. То, якщо Ви погодитесь, то на світанку перейдемо до нього?

     - А без мене Ви не пробували з ними боротись?

     Мер гірко розсміявся.

     - Підіймемось на оглядову площадку.

     Скориставшись ліфтом, вони за мить опинились у найвищій точці Блакиторії. В самому місті було все спокійно. І те, про що говорив  Катря мер, здавалось перебільшенням. 

     Коли ж мер подав їй бінокля, й вона подивилась у нього, то побачила страшну картину  атаки на місто орди тупорилих (в буквальному сенсі цього слова) тварин. Воїни в блискучих латах успішно відбивались, але було вочевидь, що битва була виснажливою й воїни ледь тримались на ногах.

     - Ми можемо швидко дістатись туди? – вигукнула дівчина.

     - Так, але це – небезпечно.

      - Байдуже. Я хочу спробувати одну річ. Можливо, вона зможе повбивати загарбників.

    Мер натиснув на червону цяточку на своєму браслеті. За мить біля них зупинився транспорт, схожий на човен  на колесах, під вітрилами. Це було дивне поєднання сучасних та давніх технологій. І при цьому всьому мешканці Блакиторії не могли самі справитись з загарбниками? Невже в них немає «нормальних» зброярів? 

    Втім, Катя вже давно зрозуміла, що їй не треба й намагатись зрозуміти етику та інші закони магічних світів. Тому, одразу вирішила перейти до справи.