Розділ 48. Тарен

     Проте, щось таки змінилось за цей час. Ніби й вулиці були подібні до тих, ранішніх, ніби вони так само світили чорним проваллям вікон, однак, відчувались якійсь зміни. Поблизу промайнула темна тінь і мандрівники принишкли.

   Посеред бруківки рухалась людиноподібна істота. Катерина одразу згадала, як у попередній мандрівці, так загрозливо рухався Арацел! Однак, тоді в нього не було ніг, лише – чисельні вирости. Зараз, це була людська постать, але вона сором’язливо прикривала в себе скелетовані боки розчепіреними, немов у птеродактиля, крилами. І взагалі, вся постать чолов’яги була ніби вкрита серпанком павутини.

«Арацел - це чи ні?» -  переймалась Катерина. Однак, побачивши подібні фігури, що заклякли біля своїх будинків, зрозуміла, що це – не син Праматері Зла, Ангрієнни.

     Придивившись ще пильніше, вона з жахом побачила, закляклі фігури не лише на вулиці. Такі самі жертви були вмуровані біля кожного віконного пройому! Це був абсолютно інший світ! Вікна почали світлішати. З них немов почав сочитись багряний колір світла. Загіпнотизована цим видовищем, Катерина повернула персня та почала палити драгероном місто.

     Вона відчувала, що живих тут вже давно немає. Але спалити місто було необхідно! Бо кожна така постать нагадувала про лихі справи Арацела!

    Дивувало лише те, скільки в персні лишалось запасу того драгерону? Це був якійсь невичерпний запас. Невдовзі, страшне місто розсипалось на попіл. 

    Коли часточки сажі та попілу вляглись та повітря очистилось, мандрівники побачили спустошену землю. На ній виднілись залишки будівель та церков, залізні скелети літаків та авто… Наступний світ виявився більш схожим на її Землю, лише в апокаліптичному варіанті.

     Під ногами в них була не то – крига, не то – біла смола… Мандрівники поволі йшли сумним місцем та шкодували за його загиблими мешканцями.

     Пройшовши трохи цим містом, вони потрапили до іншої місцевості, де Армагеддон лише розпочався. Тут наразі панував хаос. Все змішалось: люди, тварини, вода та магма, пожежа та землетрус. Щохвилини лунав страшний грім. А згори на них сунув … подібний паралельний світ.

     - Мамо! – прикрила очі руками дівчина.

     Що зараз буде, якщо два світи стикнуться? Сніжок вскочив та почав дряпати рюкзак.

     - Летимо? – здогадалась вона та витягнула ковдру.

    Вони скочили на неї та піднеслись високо вгору. За обрієм вони побачили марево гігантської пожежі, яка повністю охопила той світ. Хмарочоси палали та скручувались за спіраллю, й падали на землю, в повітрі палав жорстокий вогонь, не залишаючи нікого живим.

   Катря замислилась. Ч це не вона спричинила такі біди? Можливо, це було якось пов’язане з її підпалом міста фігур Арацела? Однак, довго мучитись подібними міркуваннями їй не дав кіт, який почав голосно нявкати. Їх ковдра летіла прямо у вируюче червоне марево, яке засмоктувало в себе все, що було в тому світі: дерева та будинки, труби, каміння та комунікації.

     - Повертай, Снігу! – закричала вона та притисла кота до себе.

   Однак, той всім своїм видом показував, що зараз не причетний зараз до процесу керування їхнім літаком. І вони неминуче летіли прямо у вогняну пащу… Аж раптом їй здалось, що в неї галюцинація. Прямо у центрі вогняної пащі вона побачила … суворе обличчя пана Олекси! Очі в нього зараз були червоними та не людськими. Катерина відчула, що наразі він не її сусід, а грізний Тарен! Він простягав до неї руки, що палали вогнем.

     - Не паліть мене! – вигукнула Катерина, але зрозуміла, що насправді, він витягає їх з вогню.

  Навколо них все палало, падали розпечені камені, вирувало гаряче повітря, а вони з котом спокійнісінько промайнули все це без жодного опіку чи забою. Катя раділа з того, що Олекса був живий та жадала лише одного – аби він відправив її додому!

     Однак, коли вона обернулась назад, Тарен вже зник за стіною з полум’я.

     - Сніжку, а ти куди дивився? Це ж твій господар? Чого ти не залишився з ним? – у розпачі почала «наїжджати на кота дівчина. 

     - «По-перше, не господар, а по-друге, в мене – свої завдання. І в тебе – також!» - подумки відповів їй Сніжок й вона його зрозуміла.

     - То ти навчився таки говорити! – зраділа вона.

    «От  смішне дівчисько! То ти навчилась розуміти мене!» - подумав кіт та телепатично заволав: «Зараз ми пройдемо крізь вогонь, воду та мідні труби!»

     Катя схопила його та закуталась у ковдру. Тієї ж мити вони опинились у холодній воді…

Доброго ранку, дорогі читачі! Не соромтесь ставити вподобайки, якщо Вам подобається ця книга! Діліться своїми враженнями, пишіть коментарі. І не забувайте підписуватись. Дякую Вам. Ваша авторка.