Розділ 40. Заеро

     Як же вона була здивована, побачивши  молодого чоловіка з гарними рисами обличчя та пильним поглядом. Надкоротке волосся на голові було пофарбоване у блідо-рожевий відтінок на потилиці та у блідий м’ятний відтінок на інших ділянках. Проте, вигляд чорних очей був суворий. В цьому вона не помилилась. В мочках його вух були невеличкі срібні диски. На шиї ж був широкий срібний відполірований до дзеркального блиску, диск-пектораль. Безсоромно розглядаючи Провідника, Катерина, навіть, думки чомусь не мала про те, що це можуть бути звичайні прикраси. Весь вигляд Заеро свідчив про повну екіпіровку воїна.

     Зодягнений Заеро був у довгий білий камзол, підперезаний широким золотистим паском з магічними письменами. Права рука лежала на ефесі короткого палашу-витвору мистецтва. Однак, дівчина не сумнівалась, що витвір може виявитись страшною зброєю, якщо доведеться її застосувати в бою! 

     Він не став тягнути бика за рога, швидко познайомився з ними, віддавши пошану й котові. Цим він трохи повчив дівчину. Вона отримала взірець того, як їй самій належить спілкуватись з незнайомими формами мислячих видів у цих вимірах.

     - Чи  готова панна майбутня Неріен до своєї місії? – шанобливо спитав він.

    Це ім’я далось їй знайомими. Вона напружила пам'ять та згадала. Так звали якусь прийдешню королівну магічних карт чи щось на зразок цього.

      - Чесно кажучи, я з нею не знайома, тому не можу відповісти, чи вона готова, - промимрила вона.

     Вочевидь, що цей Провідник вважав, що вона знаходиться в курсі того, що відбувалось.

     - А Ви – жартівниця, - шанобливо посміхнувся Заеро. – Не хочете говорити про цей титул, доки не отримали повної перемоги над Арацелом?!

     - Я?! – так щиро здивувалась Катерина, що аж очі витріщила на нього.

    - Звісно.

    - То це я маю бути королівною Неріен?

    - Ви мене розігруєте? Невже Ви й досі не відчули своєї місії?

    - Чесно кажучи, я взагалі не розуміла, що відбувається. Нещодавно, Головний Коректор мене трохи просвітив…

    - Зазвичай так і буває. Необхідно, щоб видатна особа сама пройшла через певні перепони долі. Тоді в неї з’являється бажання здолати їх, а звідти – й воля до перемоги.

  Стоп! Вона пригадала останню розмову з паном Олексою, коли той обмовився, ледь не назвавши її ім’ям Неріен. То Олекса – Тарен знав все спочатку! Чому ж він її не попередив? А якби вона не пішла сама того вечора до його квартири? Не побачила калюжу крові, що випаровувалась? Пішла спокійно до свого ліжечка та лягла спати? Чи з’явилась би в неї інша можливість потрапити до цього викривленого виміру? Чи «підлаштував» цю ситуацію Олекса штучно? Чи він справді потрапив в біду?

   Тепер вже ці нові запитання не давали їй спокою.

   - Скажіть, а Ви знаєте про Тарена?

   - Про Тарена? Що саме?

   По його реакції, Катерині стало вочевидь, що все він знає.

   - Чи живий він наразі?

   Заеро зітхнув.

   - Напевно я цього не знаю. Однак, навіть, якщо він й живий, але в полоні Арацела або Ангрієнни, це - не краще. Сімейка Лордів Темряви тільки й мріяла, аби прибрати перешкоду для свого вічного володарювання всіма світами.

   - То хіба немає можливості його знайти?

   - Особисто я не знаю кращої нагоді для цього, ніж перемогти Арацела!

   - Як же це зробити?

   - Ви повинні слухатись своєї власної інтуїції. Доля Вам підкаже. Дещо з цього, я б сказав – найбільшу частину, Ви вже зробили. Ви вже почали змінювати наші простори на краще. В кожному з наступних вимірів Вам буде легше долати Арацелову викривленість, він втрачатиме силу. Тому, Вам не слід боятись. Я впевнений у Вашій перемозі.

   - Чому?

   - Бо Ви – єдина, хто зміг дістатись до нашого виміру, наприклад. Інші, ті, що були до Вас, не досягли, навіть, Арканії. Гадаю, що Ви – справжня Неріен й за походженням, й за здобутим титулом!

  Вражена його словами, Катерина не знала, як їй реагувати. Шляхетне походження, здобуті титули! Яке це має відношення до сучасної дівчини-підлітка в іншому світі?

   - Ви народились з даром сили, здатної подолати Зло, - продовжував Заеро. – Отже, вам треба просто прямувати нашими світами.

   - І все?

   - І все.

   Просто гра в проходження? Все це так походило на казку!.. Але, це ж не була просто комп’ютерна гра?! Тут були страшні монстри й смертельна небезпека, й насправді гинули люди… І це не було грою! Можливо, й дійсно, в неї були якась прихована сила, про яку вона до пори не знала, не відала?

   - То що мені робити далі? – спитала новоспечена королівна Неріен.

   - Дуже добре, що Ви взяли собі блакитні квіти. Вони здатні будуть захистити Вас за певних умов. Я проведу Вас лихими місцями Крайону й вивести вас за його межі. А там возз’єднана сила світів віднесе Вас до наступного виміру.

   - Добре, я готова, - сказала Катерина, взявши в руки Сніжка.

   Заеро шанобливо всадив їх на великого волбона – тварину, схожу на слона, однак, з мордою, схожою на гігантський молот з маленькими очима. Сам Провідник також вліз на подібну тварину, проте, більш жваву, з смішною трикутно-витягнутою головою, що знизу закінчувалась рудиментом хобота.

   - Вона більш маневрова, ніж Ваша. В разі чого, вона прийме участь у битві, - пояснив Заеро.

  Їх маленький караван знов рушив болотистими бурими лісами. Катря оцінила тварин. Їх великі ноги легко ступали непевною землею й чомусь не занурювались вниз. Поруч з мужнім Заеро, дівчина почувала себе зовсім відважною. Коли в одному місці лісу, де була велика пуста галявина, до них загрозливо наблизилась чималенька орда агресивних «бегемотиків», Провідник сказав їй скористатись драгероном.