Розділ 39. Казкова дорога

     Катя згадала, як бабуся читала їй про те, що помста має подаватись на холодну голову, коли її план ретельно продумаєш. Бо, якщо керуватись емоціями, можна зашкодити самому собі. Отже, їй треба було заспокоїтись та знайти, в чому вона може бути сильніше за нього. Легко сказати та важко знайти! Дівча-школярка може бути могутнішою за чаклуна?

     Вона замислилась. В одному зі світів, їй вдалось чинити йому опір за допомогою високого звуку. Проте, скоріш за все, в різних світах, він боятиметься різних речей, інакше все було б надто просто. Втім можна це дослідити. Вона витягла свистка й повісила його на шию. Поклала в кишеню лазерну вказівку… Подивилась на перстень з драгероном. Це – найважливіша річ, якою вона зараз володіє. Проте, вона має обмежений обсяг використання. Отже, драгерон слід використовувати в крайніх випадках!Все, більш у неї нічого цікавого, тобто, магічного в цих світах, немає! Однак, думка про те, що тепер вона не беззахисна, надавала їй відваги.

     - Ходімо, Снігу, далі! – весело скомандувала вона, й кіт слухняно підвівся та побіг за нею.

    Вийшовши з грибного лісу, вони потрапили у зовсім казкову зону. Під ногами в них була жовта суха глина, припорошена пилам. З землі росли широкі прозорі роги, в яких вона побачила фігури тварин, схожих на маленьких носоріжків. Вони були такими кумедними, що дівчина мимоволі розслабилась та подумала, що цей світ, скоріш за все, не стане жахливим для неї. Тваринки росли в тих рогах, а потім відокремлювались від них, втрачали оболонку та виходили й починали весело бігати на коротких ніжках та радіти життю.

     - Як класно! – розсміялась дівчина та глянула на кота. 

     Схоже, він теж поділяв її ентузіазм. Йому подобались смішні та мирні тваринки.

    Втім, їм треба було йти. Чому в них було таке відчуття – вони й гадки не мали. Однак, їм було зрозуміло, що не слід зупинятись тут. Наші мандрівники глянули в останній раз на пустотливих тваринок та пішли далі, в блакитний туман.

    Щойно, Катря та Сніжок щезли з очей носоріжків, з тими відбулись дивні зміни – милий вираз змінився гримасами злості. Вони почали рости в розмірах, збільшуючись до обсягів справжніх носорогів. Від тупоту їхніх стовбурів-ніг почала труситись земля й нашим мандрівникам тепер було б непереливки, якби зустрітись з тими знов.

     Створіння намагались перетнути межу між їх місцем народження та невисокими горами, однак, раз за разом падали та перекидались догори дригом.

    Катерина ж зі Сніжком цієї миті перетинали галявину з дивними блакитними квітками. Квітки були ніжним та співучими. Дівча замилувалось красою та мелодією тих квіток.

     - Ти коли-небудь чув таке?

    Кіт обережно понюхав їх та присів у блаженній позі. Було вочевидь, що йому цілком комфортно. Від співу та ніжних пахощів, обом захотілось спати. Вони лягли прямо посеред галявини, обійнялись(Сніжок останнім часом став набагато ласкавішим до Каті, ніж раніше) та заснули. Не відомо, що їм там снилось. Однак, за час цього чарівного сну, вони цілком відновили свої сили та відпочили. А доки вони перебували в чарівній країні сну, навкруг них вирувала чорна буря, яку викликала невідома чорна сила. Однак, ледь помітне блакитне випромінювання квітів відштовхувало від їх гостей невгамовне зло…

     Згодом, коли мандрівники прокинулись, Каті чомусь дуже схотілось сплести собі й Сніжку віночки на голову. Що вона пустотливо й зробила. Шкода, що в неї таки не було фотоапарату! З квітами вони виглядали дуже милими. Дивним було те, що квітки зовсім не в’янули.

     Отже, поки що, вони отримали перепочинок в цьому вимірі. Час розтягувався й Катерина ніяк не могла зрозуміти, скільки ж вони вже мандрують? Тиждень? Ні! Набагато більше! Місяць? А, може – кілька місяців?

     Доки вона механічно йшла, згадуючи про любих батьків, яким, напевне, вже й терпець урвався розшукувати її, ліс скінчився. Вони опинились на блакитному болоті.

      Обережно стрибаючи з купини на купину, вона ледве не впала в болотяну твань, коли неподалік від неї несподівано виникла величезна фігура лісовика, тіло й голова якого складалась з переплетених гнучких здерев’янілих ліан. Він замахнувся своїми незграбними руками на Катрю, намагаючись згребти її в оберемок, однак, одразу припинив свою спробу та закляк на місці. Його вертіло та судомило, він намагався все ж дотягнутись до мандрівниці, але щось тримало його на місці. Ретельно обдивившись навколо, Дівчина дійшла висновку, що це зробили … блакитні квіти, що висіли в неї на шиї.

     - Оце так круть! – ошелешено прошепотіла вона. – Ось ви які, квіточки!

    Вона ще раз із задоволенням понюхала їх аромат та подякувала Вищим Силам, що навіть в такий спосіб змогли знайти можливість захистити їх.

     Піддавши ходу, вона з котом поспішили перейти болото. Опинившись на березі, вони перевели подих, й Катя побачила невдалині населений пункт. Діставшись його, вони були здивовані тим, що до них вийшли справжні люди, схожі на неї, та вітали її, ніби добре знайому.

     - Ми такі раді, що Ви завітали до нас, - промовила якась жінка. – Нас повідомили, що прибуде гостя, яка намагається змінити наш простір!