Розділ 38. Чарівний ліс

     Катя спала та розуміла, що знаходиться уві сні. Однак, якимось чином, вона розуміла, що саме зараз може запобігти якійсь катастрофі. Що, що їй треба зробити?

   Саме цієї миті вона побачила, знайому постать трухлявої Королеви – справжньої баби-яги! Дочвалавши до яскравого світла неону, вона в мить повернулась до колишнього молодого вигляду. «Як це в них так легко відбувається? Виходить, захотіла стати молодою – раз і все!», - відчаєм подумала вона. Якби ж то й люди так могли!

    Прамати стала по центру, піднявши вгору руки. Сліпучий вихор закрутив її, підхопив та поніс в чорне небо. Куди ж вона летить? Раптом, до її світу?

    Автоматично, дівчина притиснула до себе кота, та трохи придушила його. Він нявкнув та почав пручатись. Катерина розчаровано зітхнула  й прокинулась. Слава Богу, це був лише сон. Крізь щілину в грот потрапляло сіре світло. Невже світає? А вона ще й не виспалась!

    Катя обережно порачкувала на колінах до виходу й заклякла від несподіванки. За ніч щось змінилось. Та змінилось конкретно!

      Тепер вони були не на межі кам’яної гряди та пустелі з кісток. Їхня печера також не залишилась в колишньому виді. Наразі їх схованка знаходилась посеред дивної синьої стели, прикрашеної візерунками, та з усіх боків оточеної водою. Неподалік знаходились схожі стели. 

     Вона роздивилась, нарешті, що то був за орнамент: барельєфи з черепів та страхітливих голів тварин, схожих на зображення чортів! Під ними – ряди літер, ні на що не схожих. З печер стел витікали водоспади, течія під ними була стрімка, а ріка – бурхлива.

     - О-о-о, Сніжку, це тобі не сподобається!

    Дівчина обережно набрала баклажку води. А кіт обережно підійшов до неї, презирливо подивися вниз та всівся на ковдру.

    - Пропонуєш знов летіти?

     Кіт ледь кивнув.

     - Вперед! 

     Вона стрибнула на ковдру та всілась поруч з ним, обійняла кота. Та вони стартонули! Вилетіли, немов реактивний літак!

     Цього разу їх політ був небезпечним. Повітряною течією їх захопило та понесло в бік пилових бурь. Їм обом довелось щільно заплющити очі та чекати, доки пориви  вітру трохи заспокояться. У вухах свистіло, шкіру обличчя обдувало крижаним вітром та засипало гарячим попелом. Катря подумала, що її шкіра вже ніколи не буде ніжною та гладенькою.

    Коли все стихло й вони відважились розплющити очі, вони зраділи, бо вперше опинились в темно-зеленому світі. І небо, і повітря також мали такий відтінок і їм почало здаватись, що все налагоджується. Звісно, що зараз вони ще не плекали надію про повернення додому. Бо одразу побачили існування таких речей, який в них вдома не було. Прямо перед собою вони побачили високі дерев’янисті створіння зі сплетених між собою стовбурів та пласких грибовидних шляпок. Під ними червоним проваллям про щось благали величезні ротові отвори, ледь прикриті серпанком зі сріблястої павутини. В центрі «чола», під самими шляпками самотньо горіло червоне око. Деякі стовбури спілкувались між собою тонкими нитями з павутини.

     - Снігу, дивись, вони живі! – зачаровано промовила Катерина, пильно роздивляючись дивних місцевих мешканців.

     Кіт повільно підійшов до першого-ліпшого стовбура та почав тертися об нього. Крона або шляпка почала повільно нахилятись до Сніжка. Срібляста павутинка злетіла з його отвору, а кіт почав ловити її та гратися.

     - Знайшов час! – вголос обурилась Катя, хоча в глибині души милувалась ними.

    Вона вперше бачила, щоб рослина могла спілкуватись з тваринами. Тут Катя взагалі задумалась про те, а що вони взагалі знають про те, як взаємодіють Царства Тварин, Рослин, Людей та Мікроорганізмів, про які їх вчили на біології. Ну, з бактеріями та вірусами – зрозуміло, нічого хорошого! А от про інших… Хоча, в її світі рослини не спілкуються з тваринним світом…Чи спілкуються? Як же мімози, що закриваються, коли з ними брутально поводяться? За великим рахунком, хіба така реакція – не спілкування?

     Доки вона занурилась у світ власних біологічних міркувань, кіт та стовбур поспілкувались, стовбур, навіть, схилився над Снігом чи не втричі! Отакої!

     - Він тобі сподобався?

    За реакцією кота було вочевидь, що - так. Сніжок подивився на неї, наче запрошуючи її йти за собою, обернувся та пішов крізь зачарований ліс. Стовбури ласкаво схилялись над ними та привітно світили своїм оком. З цього моменту, Катя перестала вважати червоне світло загрозливим для життя.

   Вони йшли та йшли, не відчуваючи втоми. В повітрі пахло ваніллю та кислуватим виноградом і дівчина все озиралась, очікуючи побачити фрукти. Однак, ягід вони не зустріли, але потрапили на величезний природній вулик з медом. Так подумала Катя, побачивши величезний вузол, наповнений прозорою жовтуватою речовиною. Вона ніколи не бачила раніше, як бджоли готують мед, тому припустила, що на цих стовбурах є гігантські бджоли, які зробили такі вулики. Насправді, це був не мед, а різновид смоли, яку виробляли стовбури-гриби. Сніжок сміливо скочив угору, запустив лапу всередину та почав облизувати смолу.