Розділ 36 . Ковдра-літак

     Раптом вона аж підскочила, відчувши ритмічні рухи в кишені. Прокинулись карти! Вона витягнула їх та зі здивуванням побачила, як вони вибудовують стрілу в напрямку догори. Що це може означати? Поки вона ламала голову над цією загадкою, почулось ляскання залізних лат. Це повертались охоронці. Що ж їй робити?

     Катря засмикалась туди-сюди, навіть, підстрибувати почала на місці, але нічого не відбувалось. Охоронці підійшли до неї надто швидко.

     - Я пропала!» - у відчаї подумала вона й з ненавистю поглянула на колоду, що не виправдала її надії. Поряд з нею на землю впала чорна тінь.

    Присутні підійняли голови. До них швидко спускався плаский предмет, схожий на … її ковдру, яку вона забула ще в попередньому вимірі. Ковдра летіла з шаленою швидкістю та колихалась на вітру. На ній, як ні в чому не бувало, з абсолютно нормальним видом сидів кіт.

    Картина була настільки казковою, що у всіх повідпадали щелепи.

    - Снігу, як? – скрикнула Катря.

    Ковдра зробила піке та зависла на рівні її колін. Дівчина стояла, остовпіла від побаченого та не могла зрушити з місця. Тому кіт так голосно нявкнув, що у всіх вуха позакладало. Дівчина схаменулась та плюхнулась на ковдру й та стрімко злетіла вгору.

     - Ковдра-літак? – спитала вона та істерично розреготалась. – Як ти це зробив? Дякую тобі, Сніжку мій дорогенький!

     Вона вхопила та притиснула до себе Сніжка. Однак, глянувши вниз, вона побачила, як все пливе перед очима та автоматично схопилась за кутик ковдри. У неї було багато комплексів, не лише арахнофобія! Висоти вона теж боялася. Сніжок, немов відчувши її страх, скерував ковдру нижче й вони полетіли метрах в двох від поверхні землі.

     Те, що кіт міг керувати ковдрою-літаком її вже не дивувало. Дивувало, як завчасно він зміг витягнути її з полону.

     - Друже мій, ти врятував мене від смерті! Ти знаєш про це? Звісно, знаєш. То, ти – не простий кіт, справді ж? І як я тепер розумію, я теж тут опинилась не випадково?

     Сніжок подивився на неї та ствердно кивнув.

     - Господи! А говорити ти, випадково, не можеш? - вражено скрикнула Катя.

    На це кіт їй не відповів.

    - Шкода.

     Кіт знову підвів голову та подивився так, ніби хотів сказати: «Мені – теж!»

    Наразі вони пролітали над знайомими їй вулицями міста та центральною площею. Здавалось, що інавгурація Ангрієнни відбувалась лише вчора, але Катя якимсь дивом відчувала, що це не так.

     - Напевно, це портал часу, в якому час спливає дуже швидко? – спитала вона Сніжка.

     Той кивнув.

     - Добре, що ти мене розумієш!

     - А для чого ми тут?

    Сніжок повів очима вбік і дівчина побачила, як з бокової вулиці, яка вела до палацу Лордів Темряви з’явилось щось незвичне та страшне. 

    По – перше, це була якась летюча штука, жива, але не схожа на птаха, скоріш – на помісь птеродактиля й прадавнього змія. По-друге, на ньому хтось сидів. Катря придивилась пильніше та зі здивуванням розрізнила знайомі королівські бурштинові шати. Але те, на кого були вони зодягнені, не було їй знайомим! Справжня «баб-яга» - кістлява та замурзана, з жахливим обличчям – черепом, обтягненим шкірою, з сивими патлами, войовничо сиділа на летючий потворі. В правиці вона владно тримала меч.

     - Йой, тільки не це! Не зараз! – прошепотіла Катя.

     Вона  в фарбах яскраво уявила, як це загрозливе опудало порубає їх чудовий літак на шмаття, та й їх теж. Однак, Сніг раптом вишкірився та хижо зашипів. Ковдра різко набрала висоту. Опинившись набагато вище за потвор, кіт почав ричати та посилати гіпнотичні погляди на них. Здивована Катря побачила, як з його очей виривається зелене проміння, що спопеляє хижаків.

   Вони почали чорніти та зменшуватись. Аж раптом, з попелу  вискочила постать … молодої Королеви Ангрієнни.

    Катерина не знала, чому їй дивуватись більше: тому, що старою потворою виявилась Ангрієнна, чи тому – що вона могла повертатись у молодість? Тому, що насправді, Ангрієнна була дитиною Темряви, вона вже не дивувалась.

   Отже, напевно, саме цей вимір був рідним для Арацела та його Матері й батька. Саме тут започаткувалось те зло, що привело її до викривлених просторів.

    І що їй треба було робити з цією інформацією. Наразі, вони ніби винирнули з минулого простору. І просто над ними Катря побачила якісь сучасні літаки. 

    Не встигла вона зрадіти, минула лише мить, як вони знов опинились серед сірих хмар.

    Доки дівчина ламала над цим голову, ковдра унесла їх далеко від жахливого міста…