Розділ 35. Загроза страти

     Зупинившись на центральній площі, натовп почав просити королівну взяти шлюб аби вона мала право володарювати ними.

    - Добре, добре. Тільки заради вас, мої любі піддані, я готова поступитись власними намірами. Якщо на те буде ваша ласка, я прямо зараз запрошу претендента на мою руку, - дещо трагічним тоном промовила королівна.

    Натовп заплескав в долоні. Засурмили труби. Люди шуміли та щось вигукували. Треба ж! Всюди люди поводяться однаково! Сподіваються на доброго царя чи царівну, а потім їх тупо обманюють! Невже юна Ангрієнна не така?

   Катя підвела голову й побачила, як скрізь товпу до королівни наближаються охоронці в металевих латах. А за ними поважно йшов високий чорний чоловік й королівський Знавець Закону.

     - Всім стати на коліна! Перед обличчям народу королівна Ангрієнна бере шлюб з Лордом Ардом. Народ встав на коліна. Катря поспішила зробити те саме, аби не привертати увагу.

     - Шлюб скріплено священною печаткою, - урочисто промовив Знавець Закону. – Відтепер Головне королівство нашого виміру  керуватиметься Королевою та Лордом Ардами.

   Всі підвелися. Звідкись з неба почувся низький зростаючий звук.  Несподівано, над головами присутніх на площі здійнявся темно-сірий туман, з якого винирнула зловісна чорна зубаста паща.

    - І я присягаюсь Вам, Лорд і Леді Арди, віднині - Королі Темряви, самовіддано служити всім Вам й завжди.

    - Королі Темряви? Що це означає? – почали схвильовано перепитувати люди.

    «Все ясно, розвели вас, як останніх лохів!» - подумала Катя. Ій тепер стало вочевидь, що вона, якімсь незрозумілим чином, потрапила в далеке минуле цього світу, в той момент, коли Королівна Ангрієнна стала Королевою Мати. А, отже, вона погана? Вона вийшла за Лорда Темряви?

   Зараз до неї дійшли всі здогадки, й картинки склались в один пазл. Як казав тоді Арацел? «Королева Мати вам всім покаже, як боротись зі мною!»

    Отже, Ангрієнна – мати Арацела? А якщо Арацел полює на пана Олексу, то що там сусід казав про магічний вік? Кого він називав? Якогось Таргена чи Тарена… А, може, то він про себе говорив? Точно! І тоді виходить, що Олекса – сам Тарен, і він становить загрозу для Арацела. А та дитинка у схові – то це вже точно - новонароджений пан Олекса?!

    Бо, лише з такого приводу Королева могла приходити подивитись на новонароджене дитя. Все ж було незрозуміло, чого ж тоді вона лишила Тарена в живих?

   Аби  натовп менше думав над наслідками спонтанного, на перший погляд, шлюбу Ангрієнни з Лордом Ардом, на площі почали встановлювати святкові столи та нашвидкуруч будувати помости для виступів музикантів та танцівників. Охоронці розкидали в повітря солодощі та фрукти. Тому, згодом, люди перестали шепотіти та почали святкувати весілля.

   Катерина набила собі кишені їжею та вирішила скоріш уносити звідси ноги, доки іі не запримітили. Сівши під деревом на околиці міста, вона випустила Сніжка та почала обідати. Кіт теж охоче почав ласувати місцевою їжею.

     - Розумієш, смішний котику, зараз я хоч щось почала розуміти. Твій господар – виявляється, могутня людина. Напевно, саме через це, Арацел і полює на нього.

    Сніжок підняв голову та уважно почав слухати її промову.

    - А ти не такий дурний!

    Катя почухала кота за пухнастим вушком. 

    - Як же нам знайти пана Олексу? Точніше – Тарена?

    - Тарена? Ти сказала «Тарена»? Ти ж знаєш, що це ім’я заборонене? – раптом заволав випадковий перехожий, що почув її слова.

    Чоловік схопив її за руки, заломив їй їх за спину так, що вона скрикнула від болю, та потягнув за собою.

    - Снігу! Біжи! – щосили закричала вона, з жахом подумавши про подальшу долю кота.

    Вона почала благати чоловіка аби він відпустив її.

    - Ага, аби мене потім схопили за те, що я на тебе не доніс?

   Здоров’яга, попри всі її пручання, дотягнув таки її до першого-ліпшого поста охоронців та розповів, що вона скоїла державний злочин, згадуючи ім’я ворога Лорда Пітьми. ЇЇ схопили та повели у внутрішній двір, замкнувши по дорозі всі двері. Ключи в охорони були величезними та важили, напевно, з півкілограма!

    «Звідси я вже не виберусь!» - з сумом констатувала Катя.

   Охоронці покинули її стояти просто неба та пішли, напевно, доповідати про неї начальству. Дівчина тоскно поглянула вгору. Ось і все! Останній раз глянула вона в сіре небо. Що з нею зроблять? Спалять? Відрубають голову? Або кинуть замість їжі своїм звірям-страхопудалам?