Розділ 34. Маленький Олекса

     Катя ще встигла злякатись, що вона влетить в дах і це її вб’є.  Але вони стрімко пронеслись крізь перепону й опинились …. в темній печері. Десь здалеку світив жовтий світ. І дівчина вирішила йти на нього.

       Незабаром, вона побачила дивну картину. В природному «коридорі» печери росли кам’янисті нарости. В одному з них було вирублено маленьку схованку, в якій було влаштоване ліжечко з прозорим білуватим пологом.

     А поруч зі схованкою височіла постать страшної жінки. Звідкись Катерина вже знала, що це – Королева-Мати, Ангрієнна, мати Арацела та жінка Лорда темряви. Дівчина принишкла, благаючи про те, аби Королева не помітила її. 

     Прамати була геть страшною! До цього, Катря уявляла її такою собі бодрою бабусею або суворою жіночкою зі стриманими емоціями на обличчя. Однак, Мати Всіх виглядала настільки жахливо, що дівчина аж здригнулась. Частина обличчя – нижче від очей та до підборіддя, була бездоганною. Однак, волосся, чоло та очі прикривало щось громіздке та незрозуміле. Катря гадала, що це – щось на зразок корони. Але, підійшовши ближче, вона мало не скрикнула з переляку. На голові Праматері росло скупчення товстих виростів, з очами поміж них. Очі з вертикальними зіницями були живі – мружились, заплющувались та розплющувались, зіниці реагували на світло. Зіниці додавали Праматері схожості з рептиліями. Краще було б – з кішками. В тих були такі ж. Однак, в котів вони були привабливими, а в змій – смертельно холодними та загрозливими.

     Шия та груди в Праматері були цілком людськими, прекрасними. А от нижче все поросло твердою рожево-коричньовою лускою. Руки в неї були надто лякаючими, ненормально гнучкими, з трьома довжелезними кігтями. Тіло обвивав товстий, але гнучкий хвіст. Ніг Катря так і не побачила, але підозрювала, що то було й на краще. З виростів звисали брижі прозорого слизу.

     Спочатку, Катрю ледь не знудило від такої бридоти. Але, потім вона роздивилась, що слиз стає якимсь чарівним чи що? Його краплі починали сяяти чистим золотим сяйвом та тягнулись униз, до … 

     Катя побачила, як Прамати тримає на руках дивну дитину. Зовні вона була схожа на звичайне немовля. Його тіло було вкрите темно-червоними візерунками, схожими на татуювання рунами. Дитинка тягнула свої рученята до праматері, а та уважно вдивлялась в обличчя маленького хлопчика.

    Катрі здалось, що Королева Всесвіту може спричинити йому щось жахливе. Й вона не помилялась. Прамати в цей час розмірковувала над тим, чого з цього новонародженого буде більше – користі для Світу чи лиха. 

     Якщо він залишиться, він буде наречений Тареном. А це ім’я є пророчим. Вона добре це знала. Саме її чоловік-Темрява й вирахував появу загрози для одного з їх синів - Арацела. В принципі треба було б знищити Тарена, якби це було просто. Однак, в Пророчій Книзі-Хроніці з’явилися записи про те, що Тарен – обов’язкова та невід’ємна частина їх Майбутнього світ. Саме йому по силі втримати їх світ в період прийдешньої кризи. Саме він зможе зберегти світ їх просторів! Тому, знищити його було б рівнозначно самогубству.

     У них же було безліч світів. І всі вони розсиплються в ту ж мить, коли загине Тарен. Оце була задачка!

    Прамати розмірковувала, як же їй вчинити. Можна, звичайно, знайти компроміс. Наприклад, заслати його, доки він – немовля, до іншої системи світів. Так вони виграють час. А коли Тарен досягне повного магічного віку та набуде повної сили, вони вигадають, як захистити себе. В такому випадку, ій треба буде ізолювати від новонародженого Арацела. Бо він такий рвучкий та нетерплячий! Неврівноважений, наче не від них народився. Його батько-Тьма завжди все спочатку розраховував, а вже потім починав діяти. Так само й вона. А ось Арацел став для обох батьків певною проблемою.

     Однак, доки він дозволяв їм допомагати собі, все в їх системі було врівноваженим. Проте зараз, відчувши загрозу, син починає нервувати. А цього не можна допускати. Його нервування фізично загрожують знищенню світів. Від люті Арацела починається виверження вулканів та вихід океанів з берегів, зміна полюсів планет та деструкція орбіт. Ні, зрозуміло, що їх Всесвіт повинен бути викривленим на противагу іншому, однак Деструктивна трансформація їх простору, яку продукує Арацел, здатна зовсім знищити їх світ.

     Прамати задумалася над іронією долі. Обидві знакові постаті: Син та його Ворог були однаково здатні знищити їх світ. Яким же чином врівноважити їх енергію?

     І ось зараз, цей малий, майбутня загроза їх світу, лежить на її руці та з посмішкою тягне до неї рученята! Відчуває, що вона не має права його знищити? Відчуває власну безкарність?

    Катря бачила, що Прамати ніби вагається стосовно чогось. І ці вагання були для неї надто важкими. Який вона робила вибір?

    Однак, Королева поклала немовля в чудернацьку колиску й попливла геть, вся, окутана напівпрозорим білим сяйвом.

      Дівчина, немов уві сні, підійшла до колиски, утвореної розгалуженням червоно-чорного дерева. Їй кортіло роздивитись хлопчика зблизька. Немовлятко лагідно посміхалось, вимахуючи пухлими рученятами, на яких горіли наче живим вогнем дивні візерунки. Раптом вони почали їй щось нагадувати. Десь вона вже таке бачила. Що ж це може означати?

     І тут вона згадала! Звісно! Вона бачила такі самісінькі візерунки на руках пана Олекси! Вона ж тоді ще спитала його, про що говорить таке татуювання,  а він відповів, що це – не тату, а магічні знаки. Ясно, що вона не повірила, й подумала, що він намагається справити на неї більше враження. А, виявляється, що він не брехав? То, це був він?