Розділ 33. В Арканії

     … Катерина зі Сніжком  в цей час сиділи в резиденції Головного Коректора Арканії, якій щойно побачив їх на своїх камерах спостереження. Коректор щиро дивувався, як така юна дівчина змогла самотужки подолати шлях до їхнього виміру. А вона торохкотіла, розповідаючи про свої пригоди.

     - Ми – потомки колишньої Когорти Розвинених, спілкувались з Високорозвиненими з іншого світу, того, що лежить за межами Викривлених просторів.

    - То Ви знаєте про це?

     - Звісно, знаємо.

     - А чого ж Ви не виправили цей світ?

     - Річ в тому, що не кожному це під силу. Ми очікуємо на певну особу, в якої є така місія.

     - Тобто, Ви самі не можете змінити своє становище?

     - Так. Ми прагнемо. Однак, змінити все зможе лише людина або вища істота, яка пройде весь шлях по цих просторах сама, відстоюючи це право власними перемогами.

     - Ви – перша, кого я побачив тут.

     - Тобто, я – перша, хто сюди дістався?

     - Так. Тому, можливо, саме Вам і написано долею стати новою Повелителькою цих просторів.

     - Скажете теж! – розсміялась Катя. – Я ж не якійсь там галактичний воїн! Я – звичайна школярка. Хоча, чи знаєте Ви, хто такі звичайні школярі?

    - Звісно, знаємо. Це ті юні допитливі учні, які ретельно навчаються премудростям світу.

   - Якби ж! Наразі, ми навчаємось не надто ретельно, - визнала вона.

   - Чому? – щиро здивувався Головний Коректор.

   - Ну-у-у, тому, що легше користуватись допомогою батьків та отримати по блату роботу, ніж працювати над собою.

   Коректор заперечливо струсонув головою, але потім вирішив не втрачати часу на сперечання та перейшов до справи.

    - Не знаю, яким чином Вам вдалось дістатись сюди. Але, якщо вже так вийшло, Вам треба дійти до кінця викривлених просторів. Тоді Ви зможете їх зробити нормальними.

    - І повернутись додому?

    - Напевно.

    - Як це зробити?- по-діловому спитала Катря.

    - Я дам Вам дещо.

    Головний Коректор Арканії провів її до величезної зали, в якій вона побачила працюючі експонати, накриті захисними куполами. Вони всі були такими дивними, що дівчина не знала, якому з них приділити більше уваги.

     Коректор зупинився біля своєрідного акваріума, в якому знаходилось жахливе створіння. Воно було настільки негарним та бридким, що нагадувало потвору з фільмів жахів. 

    - Це – прадавній Арканорій! Перший місцевий мешканець планети. Їх кістяки Ви бачили ззовні. Вони певний час були непереможними. І вони були над могутніми.

   - Однак, загинули ж?!

   - Не через звичайні причини. То – окрема історія. Нам вдалось відтворити одну з прадавніх могутніх істот,саме в яких Арацел, та його батьки черпали енергію. До того ж, нам вдалось вивести його над малесеньку копію. Насправді, Ви бачили, якими гігантськими вони були. Тому, зараз я запечатаю для Вас частину його сили. Це – послабить Арацела й допоможе Вам.

    Головний Коректор дістав невеличкий прозорий футляр та спустив його у акваріум. Арканорій зашипів, наїжачився, почав випускати з пащі довгі промені палаючої багряної субстанції.

     - Це – вогонь?А я гадала, що дракони – то казки!

     - Це дещо інше. Однак, воно палає. Ми називаємо це драгероном.

     Коректор набрав та зачинив  драгерон у футлярі та подав річ Катерині. Виявилось, що це був величезний перстень.

     - Що мені з ним робити?

     - Як почнете відчувати небезпеку, направте його випромінювання на джерело Вашого жаху.

     - На скільки мені його вистачить?

     Коректор знизав плечима. Це – перший такий досвід. В принципі вважається, що драгерон – невичерпний. Проте, я би радив все ж таки, берегти його.

     - Ясна річ, - ствердно кивнула Катя. – Я берегтиму його.

    Вона пильно вдивилась в прозоре скло персня та побачила полум’я, що вирувало в замкненому просторі і прагнуло вирватись на волю.

     - Стань нам другом, допоможи все владнати та повернутись додому, драгероне!

     - Полум’я застигло, ніби прислухаючись до її слів та поступово його невгасима злість почала вщухати.

     Саме цієї миті й почав зникати текст в Книзі Арацела…

     Раптом він відчув, ніби його серце затиснули залізними лещатами. І він здогадався.

     - Клята Неріен вже тут! – вигукнув він та поспішив сходами вниз.

     - То що ж мені робити саме зараз? – спитала Головного Коректора Катя.

     - Гадаю, вам треба знайти портал, який направить вас у ту мить, коли розпочиналась остання трагедія на Арканії. Якщо ви знайдете ключову подію, то вам стане вочевидь, що слід робити далі.

     - А у вас є такі можливості – відправити нас туди?

     - Ну, вже можна сказати й що – так.

     - Слухайте, а в мене є ось таке питання: а Арацел, чи Ангрієнна знають про вас?

     - Авжеж! На одній планеті живемо!

     - А чому вони вас не знищили?

     - Дівчинко, як зветься мій титул? Головний Коректор Арканії. І вони про це також знають. Вони – представники іншої, темної сили, що, на жаль,  започаткувала наш світ. Ми ж – послідовники Розвинених, які працювали з Надрозвиненими. А тим вдавалось так врівноважити цей світ аби він спричиняв менше лиха.

     - Щось небагато встигли ваші Надрозвинені, - скептично скривилась Катря.

     - Сталась Катастрофа. Ядерна.

     - Ми бачили.

     - Й тому всі, окрім деяких видів арканоріїв, майже повністю загинули. Лорди Темряви покинули Арканію й багато тисячоліть не жили тут. А потім знов з’явились й усе зіпсували.