Розділ 32. Знов Арацел

    Тим часом, пустими вулицями міста пересувалась страшна постать… Замість ніг у нього було штук двадцять стрічок, які непевно колихались на вітру. З-під них виривався рожевий зловісний вогонь. Чому він ще не спопелив свого господаря, було зовсім незрозумілим. Від усієї постаті тхнуло болотом та відходив ядучий жар, який зробив би неможливим перебування людей поруч.

     Вище ніг, постать складалась з гидкого скелету, що майже розклався. Череп світив пустим чорним проваллям. І саме це  було здатним вселити жах у глядача. Поверх черепу та скелету майорів знайомий червоно-чорний плащ.

     Арацел вмів перевтілюватись!

     Ледь торкаючись стрічками бруківки, він поволі простував до центральної площі, туди, де на нього чекав його талісман.

   ОРДАНК чекав на нього вже кілька століть! Це була недоторканна річ. Оберіг, який можна використовувати всього кілька разів. Арацел гадав, що взагалі ніколи не торкнеться оберегу. Але тепер, коли його могутності стала загрожувати ця мала істота, людинка з іншого виміру, він не бачив іншого способу, як скористатись ОРДАНКОМ.

     І взагалі, звідки на його голову взялась ця малявка? Ні, чисто фізично та математично, він знав, звідки. Вона, ніби на невидимій нитці, потрапила сюди за Тареном, або Олексою, як вона його називала, що проживав поруч з нею. Той виріс у могутнього мага. Досяг повної сили й став здатен відібрати у нього могутність. Арацел не сумнівався, що Тарен скористається такою нагодою.

    Цей Тарен був дивною істотою. Позиціонував себе чорним магом, однак, робив добрі справи, бажав змінити на краще всі світи… От і як після цього? Ким його слід було вважати: другом чи ворогом?

    З магічної книги-хроніки, в якій була записана вся минула та прийдешня історія Довколишнього Світу, Арацел знав, що його імперії зможе загрожувати чаклун-вивертень, який сам вважатиме себе уособленням зла, проте сам же й повалить це зло. Скоріш за все, він, навіть, не усвідомлюватиме, що внесе деструкцію в їх чорний світ.

   Пророцтво було написане дуже давно – багато століть тому, однак, Арацел в кожному поколінні уважно стежив за потенційними зрадниками його імперії.

   З пророчої книги йому вже було відомо, що коли в його вимірі зацвіте дерево на сухих кістяках – треба чекати на лихо! Невдовзі з’явиться перевертень та майбутня королева магічних карт Неріен, також і Майбутня Повелителька вимірів. І тоді вони можуть покласти край не лише існуванню його Імперії, а й його особистому існуванню!

    Його розвідка – похмурі птахи вчора донесли, що Головний Коректор Арканії випадково вже знайшов таке дерево та захистив його. Дурний потомок Розвинених, навіть, не знав, що Арацелу воно не було потрібно. Це був просто знак застереження.

    Королева Прамати, тепер наказала сину прямувати до ОРДАНКА та отримати від нього силу й захист. Тому, Арацел і прямував в резиденцію Оберегу. Залишивши за собою спляче місто, він опинився перед високими скелястими горами, в яких були Розвиненими колись були вироблені сходи. Шкода, що Арацел відчував втому. Інакше, він міг би скористатись магією, аби дістатись до місця призначення. А тепер, йому довелось іти, як звичайному простолюдину, по сходах та відчувати задишку. Це було просто обурливо! Нічого, тільки-но він отримає силу, він помститься  суперникам!

    Нарешті він дістався священної обителі ОРДАНКА. В невеличкій площадці між сходами, оточеній скелястими скульптурами, височіла постать оберегу. Фігура могутнього колишнього Короля Зла стояла на постаменті вище людського зросту. Голову Короля вінчала височенні вузька шапка Правителя. З гнівно роззявленого рота ОРДАНКА без кінця-краю витікала густо-червона кров. Вона спочатку накопичувалась у величезній чаші в підлозі, а потім стікала з отворів по чотирьох сторонах світу.

    Арацел встав на ліве коліно та схилив шанобливо  голову.

    - О, священний пращуре ОРДАНКУ! Дай сил своєму правнуку аби вберегти наш світ!

    - Візьми Книгу! – почув він глибокий бас.

   Арацел зовсім не урочисто задрав голову та почав шукати поглядом, де б вона могла бути. Але Книга також була священною, тому спустилась просто з неба.

    - Дивись та повторюй за нею слова тексту, які почнуть в ній з’являтись. 

    - Агрімус про контра тедеум, турамі декто уманіс..., - слухняно почав читати Арацел та раптом здивовано замовк. Сторінка, з якої він тільки-но читав слова закляття, спочатку висвітлила текст, потім пожовтіла, пожухла та розсипалась на порох!

     - Що це означає?

    Прамати ніколи не розповідала про таке. Батько – Лорд-Темрява також не попереджав, що закляття може зникнути. Що могло бути сильнішим за Прадавню Магію?

    Розгублений Арацел глянув під ноги та не повірив власним очам. Кров, яка щойно була живою та сама живила його імперію, за мить висохла та перетворилась на порох!..

     А це означало … загибель, якщо він не зможе оживити силу ОРДАНКА. Він кинув книгу біля спустілого джерела та помчав униз. Треба було терміново побачитись з Матір’ю.