Розділ 27. Арацел

     Людино-павук почав наїжачуватись та збільшуватись в розмірах.

     - Я – Арацел Могутній і ніхто не зупинить мене! 

     Потвора почала наливатись чорним кольором, і Катя впізнала знайомий обрис чорного чаклуна.

     - А, то ти – чаклун, який викрав  мого сусіда, Олексу! Я тебе впізнала!

     - Я – не якійсь чаклун, я – могутній демон!

     - Який же ти могутній, якщо ховаєшся від мене по різних світах, наче звичайний злодій? Та ти і є – звичайний злодій! – оскаженіло закричала  знервована дівчина, який вже остогидло кружляти чужими світами.

     -  Та я тебе зараз…

     Обурений Арацел ПОЧАВ РУХАТИСЬ ЕНЕРГІЙНІШЕ. Катя фізично відчула загрозу. Всередині неї все затремтіло. Однак, вона вирішила: або - пан, або - пропав!

     - Що? Що ти мені зробиш? Ти тільки й що вмієш покладатись на свою магію. А спробуй-но зустрітись в чесному поєдинку – що від тебе залишиться?

     - А я – нечесний! Мені немає потреби битись чесно! - зухвало повідомив Арацел та втупив у неї свої очі.

     Дівчина відчула, як руки та ноги в неї німіють та стають неслухняними. Що їй могло допомогти? Вона не могла ні в свисток дунути, ні ліхтариком на нього посвітити. Від переляку, в неї в голові спливли слова бабусиної молитви «Отче наш». Як тільки Катя почала подумки  промовляти її, З людинопавуком почали відбуватись дивні речі. Він почав зменшуватись, металева оболонка з нижньої половини тулуба впала, оголивши ноги. Тіло чаклуна почало світлішати.

     Отже, з ним можна боротися! «Ї’мя Господа – міцна фортеця! Втікає до неї праведний та лишається вцілілим!» - знов згадала вона цитату з Біблії. Слава Богу, що Дарина в неї була така різностороння та знала про все! Ось в нагоді сталася й молитва! Тут Катя подумки подякувала всім: і Господу, і Його Сину, й власній бабусі!

     Тіло Арацела почало, наче протягом, виносити з зали. Катя кинулась навздогін.

     - Куди ти дів Олексу? – щосили прокричала вона.

     Вибігши надвір, вона здивовано зупинилась. За пірамідою виявилось ціле величезне місто. Будинки в ньому були викривленими зовсім трохи. Однак, Катя тепер знала – викривлений простір може бути таким не лише в фізичному сенсі, а й в моральному.

     Вона співчувала людям, що жили тут та ставали жертвами місцевих потвор. Але, що вона могла з цим зробити? Не в її силах було вбити чаклуна. Однак, чи робили такі спроби місцеві мешканці? Саме вони повинні були прагнути позбутись тиранії Арацела! Однак, храм-піраміда, шлях з чудово виробленими стовпами, свідчили про те, що терор чорного демона був тут надто міцним.

     - Ах ти, негіднику! Де Олекса? Відповідай!

     У відповідь вона почула нелюдський сміх.

     - Ти його вже не побачиш!

     - Мерзото! Відповідай!

     Обурена Катя автоматично спробувала вхопити чаклуна за ноги. Діючи інстинктивно, вона не встигла замислитись над тим, що б він міг зробити з нею.

     Чаклун почав швидко підноситись в повітрі. Плащ могутньо розгорнувся на ньому, створюючи вигляд нездоланної міці чаклуна. Катю, навіть, охопив гнів. Невже, майже вона своїми руками надала чаклунові магічну річ. Але тут вона спробувала все ж таки мислити логічно. «Ні»! – стріпонула вона головою. Це був звичайний плащ. Він же був у продажу! Хіба магічну річ можна придбати так легко? Напевно, просто поєднання чорного та червоного так діє на психіку!

     Перебуваючи вже не в першому викривленому простору, вона все ще не звикла до того, що мислити раціонально тут може не допомогти.

    В темному небі показалась сліпуча бридко-рожева  сфера. На комету це не було схожим. Що ж це могло бути? Вражена Катя застигла на місці.

    Сфера швидко наближалась, а чаклун летів просто до неї. За мить, предмет наблизився на стільки, що Катря змогла розгледіти його та ледь не зомліти від огиди. Сфера виявилась живим величезним організмом з протуберанцями-щупальцями, та хижими численними пащами та очима всередині.  Все це чавкало, оберталось, вищало та жувало одночасно.

   Чаклуна засмоктало всередину живої сфери. Рожева сфера швидко відлетіла в небо та перетворилась на цятку.

     Дівчині було незрозуміло – чи намагалась сфера з’їсти  Арацела, чи – сховати, але вона ледве не виблювала вмістиме шлунку. От, гидота! «Господи Боже! Збережи мені розум!» - вмолилась вона. В одному вона була впевнена – якщо їй вдасться коли-небудь повернутись додому, вона стане наймолодшою посивілою дівчиною в світі!

     Її підхопило потужне повітря й піднесло високо вгору. Вир закрутив її, запаморочив голову, вітер зробив видимими хвилі, що деформували цей світ. Все знов попливло у неї перед очима. Дівчина спробувала думати про хороше. Вона примружила очі та з усіх сил уявила, що її зараз поверне в рідний простір…