Розділ 26. Піраміда

     Мабуть, вона була надто зморена останніми подіями, бо їй, навіть, ніякого сну не наснилося. Прокидаючись, кожного разу  Катя сподівалась, що страшна реальність, в якій вона опинилась, за ніч відступить, і вона знов опиниться в своєму світі. Однак, досі ці сподівання лишались сподіваннями.

     От і цього разу, розплющивши очі, вона знов побачили себе саме там, де вчора заснула. Коли, коли цей жах скінчиться? Сніг також тільки-но прокинувся, тому мрійливо мружився на світло, наче їм нічого не загрожувало.

    Дівчина дістала трохи їжі та води й вони повільно поснідали. Каті зовсім не хотілося розпочинати нові мандри, але вона мусила це робити. Тому, сховавши залишки їжі, вона підвелась та визирнула надвір.

     Вочевидь, що наразі був день. Однак, він був надто похмурим. Біля підніжжя скель знаходилась кам’яниста пустеля. Лише деінде росли поодинокі деревця. Однак, посередині пустелі височіла піраміда, верхівку якої вінчала об’ємна фігура гігантського павука. Придивившись, вона побачила, що це був модифікований павук. Напівпавук-напівчужий. «Напевно, вони – сородичі» - подумала Катя. Поки що їй не вдавалось роздивитись, чи він – живий, чи то – скульптура. В будь-якому разі, й сама фігура, й її поза виглядали загрозливими. Це була резиденція головного павука планети, чи що?

     Піраміда була без сходів. Не така, як в Єгипті. А до неї, припустимого мандрівника чи прохача вів широкий шлях! Рукотворний! Його не могли зробити павуки. Шлях був обмежений височенними відполірованими  стелами у вигляді  фігурно обточених стовпів, шо трохи скидались на ферзя. Проте, у фігурки з шах, верхня частина, зазвичай, була у вигляді фортеці. А цих - вінчав гострий кінець. Катя подумала, що матеріал стовпів був цікавим. Він скидався на чорне  напівпрозоре скло. Навіщо було робити такі стовпи?

     Вона навіть не підозрювала, що б це могло означати. І не хотіла ламати над цим голову. Однак, щойно перший промінь місцевого сонця впав на стовпа, той образу засвітився та став надсилати візуальний імпульс на фігуру павука.

     Чим більше сонця заливало простору, тим більше імпульсів накопичувалось на фігурі володаря цього світу. І Він почав повільно рухатись.

   Дівчина злякалась. Фігура була така величезна! Спочатку вона гадала, що це – скульптура. Однак, побачивши рух, зрозуміла, що це – жива істота. І їй нічого не варто легко впіймати її та вбити. Катя хотіла зупинитись, повернути та чимдуж побігти звідси. Однак, це було неможливо здійснити. Павук простяг кінцівки в її бік та почав стискати до себе чисельні «пальці».

     Це було таке потворне видовище! Павук, який лишив собі частину людських органів. Однак, і це ще було не все лихо! За мить вона відчула, що ноги не слухаються її й прямують просто до павука.

     - Це його чаклування! - здогадалась вона.

   Чим частіше він стискав свої пальці, тим сильніше її тягнуло до нього. «Все! Мені кінець!» - егоїстично подумала вона. А що ж буде з маленьким Сніжком?

     Вона з усіх сил намагалась пручатись, але крок за кроком наближалась до володіння бридкого павука.

     Оце була просто катастрофа! Несподівано побачивши таке страхіття, Каті чомусь спало на думку питання про те, чому раніше вона була незадоволена школою. Дійсно, чим школа їй не догодила? Так, там було повно дурників-однокласників, але ж там не було такого жаху!

     Однак, нездоланна сила тягла та тягла  її до піраміди. Дивним було те, що Сніжок поки спокійно поводив себе. Але вона знала причину його спокою. Він просто не бачив нічого в заплічнику. Вона невпевнено, крок за кроком наближалася до піраміди й не зводила очей з павука на верхівці. Його хітинова поверхня зловісно виблискувала на сонці. А Катя гадала, чому він не боїться сонця? Що це за такі тварі, що не бояться вогню та сонячного світла?

     Як вона не прагнула тягнути час, але врешті-решт, вона наблизилась до входу. Лякаючись, аби павук не напав на неї згори, вона швидко слизнула в двірний отвір та остовпіла.

    Стіни, підлога та стеля були вкриті містичними візерунками. Й одразу ставала зрозумілим, що вони були не земного походження. Здавалось, ну скільки можна вигадати ієрогліфів чи геометричних візерунків? Але, навіть у її рідному просторі існувало безліч народів, які писали граними закарлючками незрозумілі речі. Чомусь вона розуміла, що вони – містичні, на зразок рун, які показував їй пан Олекса. Вона вкотре пожаліла, що в неї не було фотоапарату.

    Це ніяк не могли зробити павуки! То, тоді, це зробили люди? Навіщо?

   Відповідей поки що не було, тому вона відважно продовжила свій шлях. Висота даху все зростала й вона зрозуміла, що наближається до центру піраміди. Невдовзі вона дістанеться до бридкого павука, який сидить на даху. Точніше – який сидів, а що він робить зараз, вона навіть не уявляла. Скоріш за все – сидить в засідці та полює на неї. А в неї немає нічого, чим би вона могла захиститись!

    Вона згадала, як  в одному з перших вимірів, всю власну лють вклала в рух рукою. Тоді вона голою правицею прагнула вбити металевого прибульця, і їй це ледь не вдалося! Може, й сьогодні пройде такий варіант? Вона була дуже розлючена!