Розділ 24. У пастці

     Опинившись в павутині, Катя, ледь не зомліла. Але вона набралася духу й вирішила оцінити реальну небезпеку. Якщо до неї добереться така істота, як учорашня, то вона й кінцівками зможе витягнути її звідси. Проте, поки що  все навкруг було спокійним. Отже, треба спробувати вилізти. 

     Придивившись до розміру павутинних грат, вона подумала, що, можливо, вона б змогла пролізти крізь отвори, не зачепивши жахливих «ниток». Вона ще раз прикинула свої розміри та розміри грат. Але…. Але, якщо вона необережно зачепить бодай одну з них, то на неї чекатиме така сама смерть, як того нещасного!

    Бути висмоктаною павуком їй абсолютно не хотілося. Напевно, слух в них погано розвинений. Інакше, така погань вже б очікувала на неї та крутилась навколо?! Тому, перше місце займає зір, як у людей? Якщо – так, то це дає їй трохи переваги в часі. Можливо, вона зможе щось вигадати! А, можливо – й ні.

     Катя ще раз перевірила власні кишені. Дива не сталось. Нічого нового вона не знайшла! Хоча, стоп! В самому низу кишені заплічника вона нащупала щось тверде й тоненьке. Тьху, та це ж лазерна вказівка. 

   Катя була надто розчарована. Мікроліхтарик!  Чим він зможе їй допомогти? Вона автоматично натиснула на кнопку. Помітивши червону рухливу цятку, Сніжок миттю прокинувся та почав наздоганяти її. Стоп! Можна ж хоч спробувати спасти кота! Пан Олекса щось шуткував, що його кіт мандрує просторами. А, може, то були не жарти й сусід знав про існування цих просторів? Так чи інакше, Сніжок зміг би дати собі раду й без неї. Він же щоразу після таких мандр повертався додому?!

    Катя почала просувати цятку від ліхтарика крізь грати. Ну, як можна було не захоплюватись грацією цього пухнастого створіння? Сніг легко проскочив між «нитками» грат та опинився назовні. Оскільки він поводив себе спокійно, дівчина зробила висновок, що павук, який сплів «її» павутину, знаходиться зараз не поряд. Можливо, він, взагалі вдень спить? Однак, вона загадала прикру подію з чоловічком біля річки та засмутилась. Що ж їй робити? 

    Вона автоматично почала блимати ліхтариком, та раптом, його промінь ковзнув по нитці й та миттю виявилась перерізаною. Що? Дівчина не повірила власним очам. Лазерний промінчик здатен перерізати нить павутиння гігантського павука? Вона почала проводити променем по гратах. Так і є! За мить у неї утворився вільний шлях! 

    Це була магія! Справжня! Бо ніякому науковому та логічному поясненню такі явища не могли піддаватись. Однак, Катря давно зрозуміла, що вона потрапила не до якихось реальних світів, а до казково-страхітливих, з яких поки що не бачила виходу. Тому, вона виживала тут завдяки методу «спроб та помилок», як казав колись її тато. І треба було терміново користуватись таким подарункам долі.

   Катря вхопила ковдру, заплічника та миттю вибігла з дупла. Озирнулась, боячись побачити страхітливі лапи павука. Слава Богу, нічого такого вона не побачила. Протягнула руки Сніжку, і той, немов би вимуштруваний Куклачовим, миттю опинився в неї на плечі. Не хотів до рюкзака. Ну, хай тоді дивиться навкруг. Якщо він помітить щось загрозливе, то миттю зреагує. І вона зможе остерегтись небезпеки. 

   Підтримуючи однією рукою кота, дівчина швидко попрямувала до околиці ліса. Ліхтарика вона тримала напоготові. Проте, плекала надію, що їй не доведеться вступати в схватку з ворогом. 

    Вона швидко бігла лісом. Добре, що зараз було ще прохолодно й вона була в шубці. Інакше, її руки біли б порізані гострими гілками дерев, які вона швидко оминала. Напевно, все ж таки, під ранок павуки лягали спати, прокидались опівдні, бо вона не побачила жодної потвори. Однак, павутиння з’явилось за ніч майже на кожному кроці. Через це, їй доводилось бігти, немов зайцю по полю петляти. 

    Вона вже побачила рівну галявину, на якій павуки не повинні були б полювати, на її думку. Аж раптом, з крайнього дерева вислизнула величезна гостра лапа й перегородила їй шлях. Кіготь погрозливо дрижав, а з гущавини крони почала висуватись страхітлива голова з хижою пащею.

   Катря зойкнула. Вона, насправді, зовсім не вірила, що їй може тут щось стати в нагоді. Однак, з відчаю, вона почала вмикати єдине, що було в неї в руці. Червоний промінчик майнув по лапі та … розрізав її. Страхіття одразу почало вити. Невже діє? Звичайна лазерна вказівка тут може розрізати потвору? Зраділа Катря автоматично почала водити лазерним промінчиком вправоруч та вліворуч. Почулось голосне шипіння, гарчання та виття. З лякаючим шумом, з дерева звалилась верхня половина павука, яка ще продовжувала агонуючи розчепірювати та стискати кігті. Катя ще раз полоснула променем та мерщій побігла навтьоки. 

    Ноги самі несли її незрозуміло куди. Гілки боляче хльостали її по обличчю, але в неї не було часу на скарги. Серце, здавалось, вже знаходилось поза межами її тіла. Його биття вона відчувала десь ззовні.

   До того ж, їй стало надто  спекотно. Сонце вже вийшло й треба було скинути шубку. По спині вже стікали струмені поту, неначе зараз розпочалося літо. Однак, спочатку, для цього необхідно було скинути заплічника зі Сніжком. А на це в неї вже не було часу. Скільки часу вона бігла – Катя не знала, однак, невдовзі ноги почали тремтіти від втоми. Треба було перепочити. Якби той недопавук наздоганяв її – вона б вже була мертва.