Розділ 23. Світ арахноїдів

     Доки вона розмірковувала, в який бік тікати безпечніше, вона побачила молодого чоловіка. Люди! Тут є живі люди! 

     На вигляд він був не дуже високим. На чоловікові був надягнений зелений каптан, пошитий просто, але – пошитий добре! На ногах – високі чоботі! Отже, не такий вже й прадавній був цей світ. Зачіска чоловічка була цікавою на її погляд. На майже повністю побритій голові,  на тім’ї, ріс довгий пучок волосся. За спиною в нього висів арбалет. То це вже був певний рівень цивілізації!

      Зраділа Катя вже хотіла вискочити з-за горба, раптом секундою поспіль, почувся важкий поштовх та голосний тріск дерев. Поряд з чоловіком, який нахилився напитись, впало щось надто важке.

      З відчуттям жаху, вона побачила, як з кущів виникла величезна голова з маленькими злими очами, з короткими рогами, з  хижими щелепами, з яких випинались з десяток щупалець. Голова та «шия» тварини була вкрита твердим хітином. Ноги були схожі на звичайні ноги в павука, проте вони були потужнішими, потовщеними та оздобленими величезною кількістю гострих голок по боках. Кількома кінцівками міцно тримаючись за дерева та ліани, гігантська комаха схопила чоловічка за ногу. Все це вп’ялось в нещасного, з яким вона так і не встигла познайомитись. Щупальця присмоктались до його голови…

     Вона почула крик чоловіка та присьорбування комахи. Затуливши вуха, вона кинулася навтьоки. Сніг помчав за нею. Серце в Катя калатало й вистрибувало з грудей. Так, її ножичком нічого не зробиш проти такого!!!

     Бідний, бідний чоловік! Він, навіть, не встиг витягнути свого арбалета!

    Вона підхопила Сніжка на руки та сховалась за уламками якоїсь лісової будівлі. Напевно, павук чи щось інше, наїлося бідною жертвою та не пустилось їм навздогін. Тепер, значи, які тварюки є поруч, Катрі хотілось кричати вголос та звати на допомогу.

     - «Мамусю, спаси мене!» - подумки благала вона.

     Дівчина була така налякана, що зовсім перестала орієнтуватись на природі. Ноги винесли її у якусь сіру скелясту місцевість. Поверхня під ногами та каміння, повз яке вона тепер поволі просувалась, була гладкою. Тому, дівчина весь час ковзалась.

     Світ арахноїдів був на дотик слизький, тому Катя весь час пильно дивилась під ноги. Перспектива підковзнутись та впасти на радість павукам вона не збиралась. То тут, то там під ногами відчувався хрускіт кісток, що лишились від висмоктаних жертв павуків.

     - «Я не вірю цьому!» - вмовляла себе Катя, - «Чому це трапилось саме зі мною? Саме тому, що в мене – арахнофобія?» Це Всесвіт мені намагається відомстити за це? Чому? Мільйони людей страждають на різні фобії та лише мене Всесвіт взявся «лікувати» методом «Клина клином вишибати»?

     Одного разу їй здалося, що за нею майнула велика й страшна тінь. Катря озирнулась та побачила таке, від чого ледь не впала. На ногах-то вона втрималась якимсь дивом, однак впала духом. За нею стояла постать якогось неповного павука. Можливо, це був павук-дитинча? Якась личинка?

     У істоти було по дві ноги та дві руки, проте вони були дуже тонкими та кострубатими. Голова була яйцеподібної форми, тверда та блискуча, немов залізна. Очей та ротяки вона не побачила. Можливо – просто не роздивилась? На кінцівках були  по три величезних пазурі.

     Катя зойкнула та щодуху пустилась мчати звідти. Раптом вона почала чути якісь дивні звуки, схожі на постріли. Якби в неї був час та вона озирнулась, то побачила б, що істота випускає в неї струї білої рідини, що густішала в повітрі, перетворюючись на величезні «нитки». Однак, дівчина лише почала бігти зигзагами,  тому цей «недопавук» ніяк не міг влучити в неї.

     В стані повного божевілля, дівчина неслась уперед, й гадки не маючи, щоїй робити далі. Раптом, вона добігла до широкого урвища й ледь встигла зупинитись. Воно було щонайменше метрів з п’ять завширшки! Що ж робити? Бігти назад було неможливо, вперед – також.

     Сніжок боляче впився у її плече та дівчина наразі, навіть, не звернула на це уваги. Вона вибігла на широкий простір та вихопила колоду карт.

     - Ну, чого ви мовчите?

Вона роздратовано тупонула ногою. От коли треба – вони сплять! Халепа! Якщо зараз до померлого павука підтягнуться всі інші – на неї чекає стовідсоткова загибель!

    - Ну, карти, чарівні мої, прокидайтеся! – благала вона, вмощуючи Сніжка до рюкзаку.

  І карти, немов, почули та змилостивилася над нею. Нарешті, вона побачила яскраво-червоне миготіння та відчула знайому вібрацію.

    - Вкажіть мені шлях, будь ласка, рідненькі! – шепотіла дівчина.

  На таке ласкаве звернення карти не могли не відреагувати. Вони почали «будувати» доріжку, вказуючи їй напрям руху.

   В гущавині лісу почувся голосний тріск дерев. Катя набрала більше повітря та рвонула з місця в бік урвища. Вона розуміла, що, якщо карти вказують їй хибний шлях, вона  розіб’ється разом зі Сніжком, і ніхто не знатиме «де могилка її». 

   Однак, за спиною ясно чулося тупотіння. Під ногами почала тремтіти земля. Тому, Катя наважилась і стрибнула в прірву. 

   Ї одразу її ї підхопив знайомий вихор. «Слава Богу!» - лише встигла подякувати вона й світло перед нею згасло…

   Отямившись після чергового виру, вона з відчуттям розчарування констатувала, що залишилась в тому самому просторі, що і раніше. Однак, карти допомогли їм здолати прірву й за це їм окрема подяка, як то кажуть!