Розділ 21. Арахноїди

     Світ, в який її занесло зараз, навіть зовні, був схожий на останні, в яких вона вже побувала.

     - Що ж мені так не везе? Господи, де я так нагрішила? – дивувалась дівчина.

    Вона знов зависла над руїнами міста, який спопелила невідома сила. Важко було зрозуміти, чи це був викривлений простір, чи просто деформований. Згодом, вона все ж таки розгледіла «неправильну» спіралеподібність деяких залишків будівель. Отже, це був таки викривлений простір. Господи, скільки ж їх є по всьому Всесвіті?!

    Небо грізно нависало над ним темно-коричневими хмарами, що не віщували нічого доброго. Катя, навіть, надягла шубку та здригнула плечима. На бурій землі, у висохлому багні застрягли сотні скелетів, схожих на людські. Кістяки, гілки та висохлі дерева біли оповиті гігантським біло-прозорим павутинням.

     - Ой-йой! – тільки й спромоглася констатувати Катя.

   Якщо тут є павуки – їй кінець! В неї з дитинства була арахнофобія! Тому, тільки не це! – подумки благала вона.

     Однак, сьогодні її, вочевидь, не чули. Вона це вже зрозуміла. Якщо є павутина – є й павук, який її сплів. Отже, треба готуватись до найгіршого.

    Вона ще раз знизала плечима та замислилась. Уважно розгледілась. Випустила кота «погуляти». Сніжок наїжачився та зашипів, а потім сам заліз до рюкзаку.

     - Агов, ти, напевно, відчуваєш, куди ми потрапили, - звернулась вона до Сніжка. – Що ж нам робити?

     «Пейзаж», якщо так можна було висловитись про те, що вона бачила поперед себе, був безрадісний. Деінде, повітрям підіймалась курява від залишків будівель. Вітер інколи був надто поривчастим. Катря й гадки не мала, куди йти, як вберегтись від потенційних павуків, та чим тут харчуватись. Ніяких плодючих дерев чи ланів не вбачалось. «Отут ми й загинемо. Або нас з’їдять павуки, аби ми вмремо від голоду. У неї виникли безглузді та дивні думки про те, що Сніжка можна на деякий час врятувати. Якщо вона вмре, то він може харчуватись нею. Якщо… якщо раніш за Сніжка нею не поласує гігантський павук». 

    Наразі, її знов охопили депресивні думки. Чому це сталось саме з нею? Чи не можна якось звідси втікти та таке інше. «Прийми вже те, що ти потрапила в інший світ. Чи це трапилось через якусь помилку Всесвіту, чи ти «відробляєш» свою карму, вже не має значення. Треба думати, як вижити саме тут і зараз».

     Якби вона опинилась в інших просторах сама, можливо, вона б вже здалася. Однак, вона відчувала відповідальність за чужого кота, за життя меншого та слабшого створіння. Тому, хоч заради Сніжка, вона повинна була не здаватись!

    Легко було сказати! Вітер тут також був сильний, але не настільки, як у попередньому світі. Тому, летіти вона зараз не могла. А, шкода! Можливо, в повітрі, павуки її б не дістали? Доведеться йти ногами. Їй зовсім не хотілося піднімати пилюку та привертати увагу. Але треба було йти.