Розділ 19. Простір гостряків

     Сніжок завищав, у вухах в неї засвистіло, і Катря мимоволі заплющила з переляку очі. Підлога та стіни зали затремтіли.

     - Мамо, мамо, мамочко, тільки б не гірше! - благала вона.

    У неї виникло відчуття, ніби вона знаходилась в кабіні швидкісного ліфта. Карти в кишені почали гудіти. Це ще що таке? 

     Раптом рух скінчився, все стихло. «Ми вже прибули?» – здивувалась вона. Кіт затих й навкруг стояла тиша. Вона зрозуміла, що треба виходити.

     Дуже повільно та обережно вона почала просуватись коридором її мандрувального будинку. Хто зна, чи не чекають на неї прямо тут якісь страхіття? Однак, в будівлі все було спокійно й вона відчинила двері. 

     Перед її очима була велика піщано-кам’яниста пустеля, майже з усіх боків оточена величезними кам’яними вертикальними брилами. Нікого з живих осіб навколо вона не бачила, тому відважно ступила назовні.

     Світ здавався схожим на наш, і Катря одразу загорілась питанням, чи не в земній пустелі вона знаходиться. Щоб дізнатись відповідь, їй треба було вийти звідси. А як це зробити? А, якщо пустеля чималенька? В неї ж не було припасів води, а про їжу й годі було говорити!

     Зараз дівчина згадала про маминого борща. От би вона його навернула! Раніше вона була не в захваті від перших страв. Проте, побувши кілька днів невідомо де, вона відчула, що й мамині страви, й бабусині – це був просто значущий бонус в її житті! Вона б зараз навернула й плову, й картопляної пюрешки, й, навіть, якоїсь каші. Вона почала згадувати весь гастрономічний арсенал їхнього раціону. Деруни та вареники, кльоцки від бабусі? А, мамині млинці, пиріжки та кекси? А, татова нарізки сирів та ковбас?

     Відчувши, що від таких споминів у шлунку стає ще гірше, Катря вирішила перевести свою увагу на інше. Вона пильніше придивилась до брил. Можливо, це  -  такі самі літальні апарати, на якому вона дісталась цього місця? По самому низу брил убачалось блакитне світіння, таке саме, як з під її брили. Отже…

     Отже, в цих брилах зараз також знаходяться люди, або інші розумні істоти. Що ж їй робити? Бігти до них, чи, навпаки, уникати? Дівчина замислилась. Сніжок поводився тихо. А це могло говорити про те, що в саму цю мить їм нічого не загрожувало. Вона вже не раз впевнювалась, що кіт інстинктивно відчував небезпеку. Й коли їм щось загрожувало, він починав пручатись, шипіти та намагався тікати. Тікати в цих дивних викривлених світах їм вже не звикати. То, може треба спробувати піти їм назустріч?

    Катря попрямувала до найближчої з брил. Кіт спокійно спав у заплічнику, або не спав, а зачаївся. Однак, поводив себе тихо. Тому, вона заспокоїлась й спробувала собі уявити свій перший контакт з інопланетянами. Хай там як, але тільки, щоб не павукоподібні! Павуків вона боялася з дитинства. І скільки б тато пояснював їй, що вони не можуть спричинити їй шкоди, бо менші за неї та неотруйні у їхній території, це їй не допомагало! 

     Коли вона зустрілась з літаючими восьминогами, то ледь не зомліла. Вони такі були схожі на павуків. Але, справжніх павуків вона б просто не витримала. 

     Катя дісталась сусідньої брили. Де ж тут був вхід? Принаймні, його не було видки! Вона, навіть, обмацала всю брилу по периметру, шукаючи приховані двері. Проте, нічого не намацала. Отакої! Витратила ще добрий час, помацавши пару інших брил. Всюди була така ж історія. То, це тільки в неї дім відкривався? А ці – були про запас, чи що?

    Вона впіймала себе на думці, що час спливає, а вона й досі не знає, де опинилась. Однак, навіть, якщо вона все ж не на Землі, то цей світ був більш схожий на неї. Хоча б зовні. Можливо, що все ж існує шлях дістатись додому.

    Наразі, Катя була все більш впевнена, що в просторі Всесвіту існують місця, де всі світи перетинаються. Звідки в неї з’явилось це передчуття, вона не знала. Але наразі була впевнена в цьому. Єдине, про що вона б хотіла дізнатись, це – чи існує перетин лише «поганих» світів, чи – всіх. Можливо, якби вона могла дістатися такої точки, вона могла б й потрапити додому? Але як знайти той перетин? 

     Проте, якщо її теорія правильна, то якось же до їхнього світу потрапляли одноокі та трьохголові тролі та інша нечисть? Невже ж вона, розумна дівчина з сучасними  знаннями, не зможе знайти їх?

    Вона повернула від брил вбік пустелі. Хочеш – не хочеш, а доведеться їй мандрувати ногами. Знов побачивши перед собою величезну пустелю, Катя зрозуміла, що всі її внутрішні вихваляння світом знань, тут були абсолютно нісенітні. Як їй швидко покрити таку площу? 

     Дівчина замислилась. От якби їй потрапити до світу телепортів, як у кіно! А чи існують справжні телепорти? Напевне, не всі казки були правдивими. 

    Вона почала озиратись навкруг. Тут був сильний вітер! Можна було б зробити якогось човна на колесах, та додати до нього вітрила, а ще б краще – двигуна! Але, знов її понесло у фантастику!

    Катря озирнулась. Ані зробити жаданого човна, ані вітрила не було з чого. Вона сіла, дістала кота, аби той трохи провітрився й замислилась. Згодом, вона помітила, що в цій місцевині, метрах в півтора від землі, дме сильний вітер. У поверхні він не відчувався. Але тільки-но вона ставала на ноги, її починало ледь не збивати з ніг. Можливо, все ж таки, силу вітру можна було б якось застосувати?