Розділ 18. Зореліт

         Катя остаточно злякалась. Але в цю мить, вона відчула таку лють на мерця, що була ладна вбити його!

    За агресором якимсь дивом опинились з нізвідки високі брили-стовпи з зеленими викарбуваними чужинськими знаками. Вони були схожими на малюнок мікроплат, які вона бачила колись у їхнього вчителя праці.

     «Стовпи з якогось порталу чи що?» - загальмовано думала Катя замість того, аби подбати про порятунок. Вона помітила, як зі спису з’явився зелений палаючий промінь.

     - Ах ти ж тварюко! Підсмажити мене хочеш?

    Шкода, що вона голіруч! Була б в неї зброя, вона б показала цьому виродку! Хоча, проти його зброї навіть автомат нічого б не зробив. Була б у неї надлюдська сила, вона б його прямо з пальця вбила! Така лють охопила Катрю, що вона  мимовільно простягнула в бік залізного мерця правицю та вигукнула:

     - Я тебе спопелю зараз!

     Вона вклала стільки ненависті в свій крик, що мрець остовпів, зупинився, за мить почав важко торохкотіти, немов втрачаючи оберти, та став розсипатися на дрібні деталі.

    За спиною вона почула розчарований шум агресорів. Озирнувшись, вона побачила, що вся армада, ніби за таємничим рухом, також почала розсипатись на порох.

    Катя, яка приготувалась до смерті, струснула головою. Це – не обман зору?! Вона зупинила його? Змогла? Зруйнувала? Як їй це вдалося? Чого всі інші загарбники почали разом гинути? Її мрець був їх командиром? Купа питань загрожувала їй «зірвати дах»!

     - Дівчина не вірила сама собі. Невже їй вдалось здолати головнокомандуючого чужинської армади?

    - Сніжку, маленький, ти живий? - перевела подих Катя та зазирнула в рюкзак.

    Кіт скористався цим та вискочив назовні.

    - Попий трохи, - дістала свій кухоль Катя, відпила трохи сама та налила напою Сніжку. 

    Той напився, зробив свої котячі справи в травичці, покопирсався в землі та побіг в бік скель.

    - Куди ж ти? – крикнула в розпачі дівчина та побігла наздоганяти його.

   Кіт піддів ходу, ніби граючись з нею в наздоганялки, вони оминули невелику скелю й Катря побачила … щось. Це велике «щось» вочевидь, було створене руками та інтелектом гуманоїдів або чужинців. Здалеку це «щось» скидалось на величезну кам’яну брилу прямокутної форми, заввишки з п’ятиповерховий будинок. На ньому були викарбувані такі ж знаки, як на стовпах порталу. І вони палали яскравим зеленим кольором.

     Кіт, наче божевільний, швидко помчав до будівлі.

     - Чого ж ти біжиш туди, Сніжку! От впертий кіт!

    Катя вирішила впіймати кота та загубитись деінде, подалі від будівлі чужинців. Раптом, всередині є живі нападники?

      Але кіт вперто прямував саме туди, тому дівчина прискорювала біг, аби впіймати його раніше, ніж він вскочить в лігво агресорів. Проте, куди ж їй було змагатись з котячою спритністю? Звісно, що Сніжок миттєво зник в двірній щілині. Катя на мить зупинилась. Що на неї очікувало за тими дверима? Вона зітхнула та наважилася.

     Була - не була! Не могла ж вона покинути тут беззахисну тварину ! Вона рвучко прочинила двері та побачила в кінці коридору знайомого чорного чаклуна та Сніжка, що біг за ним.

    Ніколи раніше вона не думала про те, що їй доведеться коли-небудь так багато бігати! Серце колотилось в грудях так голосно, що здавалось, вирветься зараз назовні! Вона подумала, захекуючись, що коли-небудь коридор має скінчитись. Й тільки-но вона про це подумала, як з ходу налетіла на кота, заточилась та мало не впала. Хитаючись, аби не втратити рівновагу, вона глянула вгору та побачила, що чаклун підноситься вгору. Його ноги охопив сірий туман, він підіймався все вище та робив вже майже половину тулуба невидимим…

     І тут Катя зрозуміла, що бачить перед собою не самого чаклуна, а його подобу – голографічну, чи ще якусь, чорти їх знають, яку. Якщо у Всесвіті існують нормальні та викривлені простори, могутні чужинські технології та звичайна магія, то годі гадати, яким чином цей чаклун пересувається тут та що він взагалі робить! 

     Чаклун з абсолютно злодійською гримасою подивився на неї наостанок та розтанув в повітрі. 

     Вона вхопила втікача, сунула його в рюкзак та обдивилась довкола. От що їй зараз робити? Катя витягла чаклунські карти дядька Олекси. Стежина все ще активно пульсувала, але кінцеві фігури – бубни почали наливатись малиновим та, навіть, фіолетовим відтінком. Що б це означало?

    Доки дівчина замислювалась над цими загадками, ноги самі винесли її до першої зали на початку коридору. Всередині неї були два величезних крісла з якимсь приладдям. То це був такий замаскований, під будівлю, космічний корабель? Катя швидка всілась в крісло зліва. Але не побачила перед собою ніякого важелю, ніяких бортових комп’ютерів чи чогось на зразок цього.