Розділ 17. Високорозвинені

     Як шкода, що не працює камера! З хмари над «акулою» проявились легіони прозорих білуватих викривлених «людей». Вони почали метати в ворожий натовп білі мечі-блискавки й обладунки  тих почали  плавитись, миттю спікаючи всередині своїх власників.

     – Господи, дякую тобі! – прошепотіла Катя.

     Отже, молитись треба й в саму скрутну мить – зробила вона висновок. Як же це працює? Вона не могла зрозуміти. Ні, ну, дійсно! В скрутну хвилину просто закликати по допомогу до небес? То що ж виходить? А там, в невидимій височині сидять інопланетяни та чекають, доки до них звернуться по допомогу, чи що? І яким чином вони вловлюють ці молитви? У їх сім’ї кожний у щось вірив, однак не був прихильником певної релігії.

     Зрозумівши, що без чиїхось кваліфікованих пояснень, вона так і не дійде до істинної відповіді, вона вирішила подумати про щось інше. 

    Катерина продовжила свій шлях, сподіваючись, що духи предків місцевих мешканців допоможуть вижити в цій війні хоч комусь. Наразі, вона подумала, що тепер боятись їй немає чого. Всі загарбники зайняті в битві, місцеві – також. Отже, можна йти не ховаючись. Бігти в повний зріст було набагато легше, ніж плазуючи серед кущів та травми.

     Але, куди саме вона прямувала, вона не знала. Лише була впевнена в тому, що треба чимскоріш тікати з місця битви. Це була не її битва. І чому тільки люди всюди воюють, хоч в її світі, хоч в цьому?

      Автоматично подумавши про те, що ніколи  більше не вдягне на себе зелене, вона повернулася та здригнулась від несподіванки. В кількох метрах від неї, безшумно опинився величезний загарбник. Складалось враження, ніби він взявся з землі! Він був зо три метри заввишки та надто масивний. Відносно невеликий шолом був облаштований двома короткими «рогами» по боках, та широким патрубком внизу, що надавало йому схожості з масками єгипетських фараонів. Металеві шати на ньому були дуже «продуманими» та високотехнологічними. Наплічники з потужними ліхтарями, налокітники з якимись шлангами, металеві рукавиці та чоботі, божевільного виду спис з кількома сокирами по боках….

     Як такі розвинуті цивілізації можуть бути загарбниками? Катя не розуміла подібної войовничості та не сприймала її. До того ж, Катя відчула, як в неї налились важким тягарем ноги та, ніби, вросли в землю. А вона не могла, навіть, поворухнутись.

    Думки в голові дівчини рухались якось дуже уповільнено. «Точно зараз загину!», – подумала вона та почала подумки прощатись з рідними. «Матусю, таточку, бабці мої! Я так вас люблю! Не гнівайтесь на мене! Я не хотіла тікати від вас!», – почала вона подумки благати їх.

     Велетень відкинув забрало й Катря сама позеленіла зі страху. З шолома на неї виглядав пустий череп, схожий на людський. Черепа взагалі виглядають, як … носії смерті, як казала її мама, яка не розуміла моди на принти-черепа, що користувались попитом серед підлітків. Але цей був надто хижий! Як же він міг рухатись, якщо був позбавлений нутрощів? Та ні, він же просто був мертвим скелетом!

     З одного боку, Катрине обурення трансформувалося в деяке заспокоєння. Якщо він мертвий, він не може спричинити їй лиха. Однак, мертвий лицар почав рухати руками, та дівчина з жахом побачила в нього ще й додаткову пару залізних рук, якими він почав робити якісь маніпуляції в себе за спино. Потім вона побачила, як він витяг в напрямку до неї незрозумілий предмет та поцілив його їй в груди.

     Дівчина миттю впала на землю та швидко покотилася новим пагорбом, що опинився в неї під ногами. Бідний кіт вищав за спиною. Катя сподівалась, що не роздушила його, але часу було обмаль. Перед нею відкрилась панорама долини, оточеної з усіх боків кам’яними брилами. Там можна було заховатись. 

      Тому, дівчина підхопилась та понеслась, мов заєць, темною долиною. За час перебування в цьому жахливому світі, вона вже звикла до того, що армади агресорів рухались з важкими звуками та вібрацією, тому постійно озиралась, непокоячись, аби мертвий лицар не наздогнав її.

     Проте, погано ж вона зналась на чужинських технологіях левітації! Піднявши голову, вона зі здивуванням побачила, як переслідувач тихо летить у неї над головою.

     – Йой, та що ж таке? – заволала дівчина.

     Як же позбутись переслідування?

     – Що ти від мене хочеш, тварюко? – гнівно закричала вона невгамовному мерцю. – Відчепися від мене!

     Вона була впевнена, що з таким рівнем технологій, він повинен був її розуміти. Невимовно обізлившись на нього, вона продовжила свій біг. Але, з загрозливим металевим гарчанням, лицар спочатку завис над нею, а потім – повільно спустився на землю та загородив шлях. Він виставив уперед свого списа, натиснув на щось, і спис почав рости, ставати видовженим та гострим…