Розділ 15. Нові мандри

     Як кажуть в казках, спали вони довго чи коротко, але прокидатись все одно довелось. І зранку, Катя знов стикнулась з прикрою реальністю того, що все пережите вчора не було жахливим сном.

     Кіт насторожено сидів біля дверей та дивився угору. Кого він там бачив? В них вдома теж була кицька й дівчина не раз бачила, як та зосереджено дивилась в якійсь кут, де люди нічого не бачили. Мама завжди сміялася, що коти бачать паралельні простори. Донька не знала, звідки в їхній сім”ї взявся такий жарт, але, напевне, щось правдиве було в тому ствердженні.

    За вікном яскраво світило блідо-зелене сонце. Хотілося їсти. Катря випила трохи рідини зі склянки, яку захопила з собою з «бару». Сніжок  почав просити пити й собі. Пошукавши очима посуд, дівчина знайшла миску та налила коту напою.

     Доки кіт пив, дівча думало про те, що вони живуть, як справжні безхатченки. Тиняються деінде… Як вона дійшла до такого існування? Вона знов перейнялась думками про те, як там живуть в звичайному світі мама й тато, як почувається бабуся та їй стало неймовірно шкода самої себе.

     Однак, час спливав й треба було щось робити. Тяжко зітхнувши, дівчина гостинно розкрила заплічника и покликала Сніжка. Кіт, немов цирковий, легко стрибнув в нього та зручно вмостився в клубочок. «Добре тобі!», - стиха промовила Катя, вдягнула рюкзак та вийшла з дому. Роздивившись на всі боки, вона впевнилась в тому, що за ніч нічого не змінилось. Вона знаходилась в  тому ж самому провулку. На що вона зараз сподівалась? Що за ніч, якийсь добрий маг перенесе її додому?

     Глянувши в жовто-брунатне небо, Катря помітила якусь сіру хмару, що стрімко наближалась до неї. Придивившись, вона застогнала. Ні, тільки не ці летючі восьминоги-потвори! Вони хочуть поснідати нею? Катя бачила їхні вже розчепірені хижі пащі з жахливими іклами й уявляла, що вони можуть зробити ними! О, Боже! Вони нагадували їй про павуків, яких вона страшенно боялася. Наразі вона знаходиться на їх території. Що ж робити?

     Раптом вона відчула вже знайомий жар у кишені. Карти! Так, як же вона про них забула? Катря витягнула чарівні карти. Одна, на якій вочевидь вимальовувалась стежина з бубнової масті, аж пульсувала яскраво-червоним кольором. «Маджестик!» - згадала вона. Саме так називав цей колір тато. Тобто, це не він вигадав таку назву, але він полюбляв використовувати її в декорі деяких офіційних приміщень.

     - Що ти хочеш, картко? - промовила вона вголос та автоматично доторкнулася до «доріжки» з бубен.

     Її раптом підняло з землі, захопило якимсь вихором та понесло у вирій.

     - Гей, стоп, я боюсь висоти! - чимдуж загукала вона.

    З переляку її почало нудити, але за мить  вона опинилась на твердій землі. Точніше, на поверхні, оскільки в неї були дуже великі сумніви стосовно того, що вона опинилась саме на її рідній землі. Та й як було не піддаватись сумнівам, якщо небо було блакитно-зелене та тьмяне, з такої ж води підіймались клуби диму та повітря було якесь неймовірно важке для дихання.

     Катя злякалась, що дихаючи ним, в неї може статись напад астми. В неї вже кілька років не було нападів й вона легковажно гадала, що позбулась хвороби. Але опинившись в цьому світі, одразу відчула задуху. З переляку, чоло вкрив рясний піт, ноги затрусилися та вона відчула, як тіло слабшає. Дівчина сіла на землю та ще раз вивернула заплічник. Слава Богу та мамі, яка завжди так дбайливо перевіряла її речі! Раніше, Катя вважала це надопікою, та сердилася на неї. Однак, знайшовши зараз в маленькій внутрішній кишені інгалятор з венталіном, полегшено зітхнула. Вона вдихнула дві дози ліків та відчула, як дихання заспокоюється.

     Сніжок спочатку очікувально дивився на неї, аж раптом стріпонувся. Катя мимоволі поглянула в бік, який занепокоїв кота та помітила вдалині маленьку скорчену чорну фігуру чаклуна, що зник за найближчим пагорбом!

     Отже, карти пана Олекси могли відстежувати чорного мага! Це добре. Але ще краще було б, якби вони допомогли їй дістатись самого пана Олекси (в разі того, що він – живий) та попасти додому! Дівчина дуже хотіла, аби з її сусідом нічого не сталося. Їй подобався цей стриманий та таємничий чоловік.

    Але, досі їй вдавалось мандрувати цими викривленими просторами тільки переслідуючи чорного мага. Отже, знов доведеться зараз наздоганяти його.

     Намагаючись не псувати собі ранковий настрій, Катя вирішила, що пробіжка їй на завадить та енергійно подерлась на пагорб. Однак, сила тяжіння в цьому світі була трохи більша за земну. Кожний крок для неї був важчий за попередній. Проте, вона все ще плекала надію, що цей вселенський простір  може бути цілком нормальний. Вона намагалась вгадати, який світ чекає на неї за пригорком. Хай це буде тиха гарна місцевина…

   Але, діставшись найвищої точки пагорбу, вона злякано присіла в траву й спробувала замаскуватись за невисокий кущик. Картина, що опинилась перед нею, налякала її більше за всі попередні світи.