Розділ 14. Страшні пригоди

     Пройшовши кілька сотень метрів, вона вдивилась в зелений світ. В порівнянні з тим страхіттям, яке лишилось в неї за спиною, він був чудовим. Вона побачила безліч високих, й хоча й чудернацьких за архітектурою, але цілих будинків, на дахах яких світили блакитно-зеленим сяйвом дивні величезні яйця. Стовпи  блискавок здіймались від них вгору, а в будинки йшли великі    випромінювання. І лише, здійнявши очі догори, до чорного неба, Катя зрозуміла, що помилилася! Це не від яєць здіймалась енергія, а навпаки, від небесних блискавок спрямовувалась в будинки.

     От же вміють люди проявити креатив! Як шкода, що з нею немає зараз її батька! Тато зміг би оцінити  такий видобуток природної енергії! Й не лише оцінити! Він би обов’язково дізнався, як це працює та впровадив би таку новинку в якесь своє експериментальне будівництво! А вона не може, навіть, сфотографувати такий дивовижний оригінал!

     Катя, з такого розчарування мало не впала у розпач. Однак, вона згадала, що й до винайдення мистецтва знімання, люди вміли втілити те, що було  для них необхідно, на папері! В неї ж в заплічнику є блокнот та олівці!

     Дівчина витягнула з рюкзаку необхідні речі та почала швидко занотовувати те, що бачила перед собою. Малювала вона, таки, досить непогано. Напевно, це їй передалося від тата. Подивившись на результат свого документування, Катря лишилась задоволеною.

     Цікаво, з якого матеріалу були виготовлені ті яйця? Мабуть, з металу, або – іншого провідника!Розмірковуючи так, вона склала речі й покрокувала до великого будинку з відчиненими дверима. Сам будинок скидався на якийсь параноїдальний витвір. Стіни були викривлені та покручені, однак різко здіймались угору, закінчуючись по кутках чимсь на зразок японських пагод, верхівка також мала гігантський електросприймальник-яйце. Йти чи не йти? Їсти хотілось, та й пити – теж.  До того ж, за плечима знов почав занепокоєно ворушитись Сніжок.

     Катря наважилась та обережно зайшла всередину. Скоріш за все, це колись був бар.  Ані людей, ані гуманоїдів – потвор поряд не було. Щось, типу закам’янілих решток вищих істот, але не таких, як в телефонній будці, валялося на стільцях. Однак, втомлена від хронічного переляку, Катря вирішила на них не реагувати та вдавати, ніби не помічає них. Навпроти дверей стояв хвилястий довжелезний та високий стіл, припорошений пилом. Над столом були розташовані …штативи з різнокольоровими напоями. В деяких резервуарах від них здіймався угору дим, ніби х приготували щойно. Деякі були запаяні.

     «Дивно, що ж там може бути?» - дивувалась Катя. Сніжок тієї ж миті висунув голову з рюкзаку та почав жалібно нявчати.

     - Ти ж втечеш, якщо я тебе відпущу!

     Сніжок раптом став лагідним та почав підлещуватись до неї.

     - Добре! Якось же я тебе досі ловила!

   Дівчина випустила з рук кота, той однією миттю припав до калюжі на підлозі так швидко, що вона не встигла його вберегти від цього.

    - Не пий, дурнику, козенятком станеш! – згадала вона дитячу казку.

   Раптом її ніби по голові вдарило. Ось тобі й казки! То, напевно, всі ці «казки» відбувались насправді! І мутації, й тролі, й одноокі велетні!.. 

    Але треба було рятувати кота, й Катря обернулась до нього й побачила, що вже було занадто пізно з порятунком. Сніжок випив всю калюжу незрозумілого червоного напою та тепер задоволено лежав на підлозі та загравав до неї всіма лапками.

     - Ти сп’янів? – кинулась до нього дівчина.

     Що їй робити, якщо він отруївся? Вона вхопила його за лапки та почала роздивлятись. Однак, кіт не виявляв ніяких ознак отруєння. Навпаки, він був задоволений та спокійний.

     «Цікаво, я мені теж можна такого напою?», - раптом майнуло в неї в голові. Втім, як це не було дивним та безглуздим на перший погляд, якби цим напоєм можна було отруїтись, то Сніжок би вже почувався погано… Він же маленький, а вона – велика!

     Дещо поміркувавши над тим, що гірше вже не буде, ніж померти від спраги, Катя вирішила все ж спробувати й собі напитися невідомого напою. Вона знайшла в штативі схожу за кольором  склянку, та затамувавши подих, малесенькими ковтками почала куштувати напій.

     На смак він був чудовий, схожий на чисту воду з присмаком зеленого винограду та ванілі.  Втамувавши спрагу, й відчувши, що вона не така вже й голодна. Але, треба було завчасно подумати про подальші мандри. Тому, вона наважилася й поклала до заплічника саму велику закорковану пляшку зі схожим напоєм, а тоді підняла на руки Сніжка та попрямувала до виходу. Й  одразу ж помітила, як повз них пройшов височенний чоловік. Він скидався на людську карикатуру, але його постать була їй  вже відома. До того ж, на плечі у нього висів згорнутий червоний плащ.

     - Ах, ти ж!...

    Дівчина, навіть, не знала, на яке прізвисько заслуговував чаклун, який заманив її у викривлені простори.

   Почувши за собою шум, чоловік озирнувся, побачив її та піддав ходу. За мить, він ковзнув у якійсь провулок та зник з поля зору.

    - От лишенько! Як же нам звідси вибратись, га, Сніжку?

    Однак, кіт, вочевидь, зовсім не переймався через страшні мандри. Він сам заліз до заплічника й затих там.

    - Мені одній вирішувати цю проблему, га? – театрально здійняла руки вгору Катя. 

   На дворі вже була глуха «ніч», якщо її взагалі можна було відрізнити від тутешнього «дня» та хотілося спати. Проте, вона подумала, що краще спробувати наздогнати чаклуна аби не залишатись тут до кінця своїх днів.