Розділ 10. Тролі

     Трохи згодом, вона опинилась за містом, в лісі. Він заріс дивними покорченими дубами, з кількома стовбурами, що переплітались між собою та викликали відчуття жаху. Проте, напевно, хтось почув її молитви, оскільки незабаром вона потрапила на галявину з дивними фіолетовими ягодами. Катя спочатку кинулась до них, потім заклякла, згадавши, як мама говорила про те, що не все те їстівне, що росте на землі. А, раптом, вони – отруйні?Їсти ж хотілось так, що в животі голосно бурчало, й самій собі ставало соромно.

     Доки дівчина вагалась, що їй робити, кіт вирішив за неї це питання. Він почав відчайдушно нявкати та коли вона відкрила заплічника – кинувся до галявинки  та почав їсти  пагони з тих рослин.

     «Отже – їстівні!», - вирішила вона. Однак, вона й досі вагалась. Тому зважилась з’їсти спочатку кілька ягідок, і лише згодом – всі інші.

    Подякувавши всім силам Всесвіту, що не дали їм вмерти з голоду, вона впіймала Сніжка, сховала до рюкзака, й попрямувала далі. Куди було йти, вона й гадки не мала. Однак, рухатись було треба. Гущавина лісу почала рідшати й невдовзі дівча побачило невдалині гори та невеличке містечко. Напевно, саме туди їй і треба! Краєвид їй здавався  зовсім казковим. Здавалось, не вистачало лише кота в чоботях, і вона вже десь в світі Шарля Перо! В принципі, кіт був! Не вистачало йому лиш чобіт!

     І раптом, вона почула дивні та голосні звуки. Вони були незвичними та лякаючими. Катя разом принишкла. Серце в дівчини закалатало. Вона сховалась за товстезним деревом. Затамувавши подих, вона намагалась роздивитись того, чиї важкі кроки вона зараз чула. 

    На кривій стежинці виникла фігура справжнього лісового чудовиська. Покручене, немов баба-яга, з немитими космами волосся та величезними іклами, що агресивно стирчали з пащі, це одоробло справило на дівча жахливе враження. «Точно – мутанти завелись. Звідки? З вцілілих людей? Борони Боже, аби таке сталось в нашому вимірі! Справжнісінький тобі троль!»

     Дівчина не дуже полюбляла жанр фентезі, не любила дивитись всіляких «Халків» та «Месників», завжди підсміювалась над однокласниками, які постійно грали в ельфів та тролів. І тут - на тобі! Сама опинилась у такій казці!

     Це ж, навіть, уявити собі було не можливо! У двадцять першому сторіччі, коли розвинені країни опановують сучасні космічні та біологічні технології, ту ж саму кріоконсервацію, вона потрапила у відсталу казку, де є лісовики та тролі! Везе ж їй! Наразі вона подумала, що на її місці повинен був би опинись якійсь письменник, а не вона.

    Чудовисько шумно втягнуло в себе повітря і Катря злякалась ще дужче. Раптом, в нього нюх добре розвинений, як у пса, та він її відчує?

    Вона почала тихенько відступати за стовбур, й опинилась позаду лісовика. Ох, тут треба бути обережною. Їй стало трохи спекотно, тому Катя зняла шубку та сховала її в заплічник. Шкода, їй, навіть, боронитись нема чим!

     З одного боку, в лісі можна сховатись, з іншого – тут й небезпечніше. Але й на відкритому місце також було небезпечно. Що ж вдіяти?

     Доки Катря так міркувала, вона автоматично кралася за лісовим страхіттям. Воно вже вийшло з лісу. Наша попаданка побачила невисокі гори, вкриті зеленню. Ох, і жахливе ж було те одоробло! Суцільна гора м’язів, сірий, незграбний, зі страхітливими рухами, він викликав у неї почуття жаху! Як на неї, він скидався просто на казкового троля, якого злий чаклун витяг у це життя, аби лякати інших. В руці у чудовиська  заклякла дубина, а точніше – ціла деревина з гостряками. Наразі, після того, як вона роздивилась цю «зброю», їй вже не здавалось, що цей троль існує  лише для залякування. Скоріш, від нього відходить справжня загроза знищення.

    Катя відчула, як шкіра вмить  замерзла від холоду небезпеки. Як їй дістатись містечка, але не привернути уваги троля?

   Дрібними перебіжками, Катя просувалась до підніжжя гори. Спочатку, вона лякалась их куп каміння, гадаючи, що серед них буде важко ховатися. Однак, діставшись їх, з полегшенням зітхнула. Купа природного каміння була дуже різноманітною зсередини. Там були й розщелини, й несподівані підйоми та спуски, й звивисті доріжки… 

    В одну з широких щілин вона й зайшла, й побачила, що з протилежного боку печери, в якій опинилась, просвічують промені жовтого сонця. На мить їй здалось, що вона майже дісталася дому. Думка про це підстебнула її та надала сил. Катря, майже, підстрибуючи з радощів, помчала крізь стели сталагмітів та сталактитів на інший бік та опинилась на поверхні гори.

    Навкруг були лише кам’янисті скелі. Отакої! 

   Почувся страшний звук! Це було схоже на рик лева. Цього їй ще не вистачало! Автоматично присівши за перший-ліпший великий камінь, Катя обережно визирнула з нього. Неподалік від неї стояло та озиралось ще гірше, ніж попереднє, одоробло. По-перше, воно мало просто гротескний вигляд. А, по-друге, від нього жахливо тхнуло!

   Двонога та дворука істота, але з трьома головами на товстезній шиї, з численними жорсткими гребнями на лопатках та вздовж хребта, вона здавалась химерною примарою, яких не може існувати в природі. Але вона цілком матеріальною, тобто існувала! Катя з жаху закрила очі. Зараз вона їх розплющить, і виявиться, що все це – лише її жахливий сон, що надто затягнувся.