Розділ 9. На допомогу ніхто не прийде!

     Вранці, після сніданку, Орн повів її до свого приятеля-науковця. Катя бачила, як йому кортіло вивідати в неї, чому вона цікавиться прямим світом. Але, він стримувався, а вона не знала, як краще розповісти йому про дійсне існування іншого, «правильного» простору, аби він не сприйняв це за маячню початківця-шизофреника.

     Намагаючись не зважати на суцільні криві лінії, Катя просто прямувала за провозвісником. І все ж вона не розуміла, як таке може подобатись місцевим мешканцям. Деякі будівлі, взагалі, невідомо як існували. Стояли під дивними кутами, покручені, та немов такими зростали з землі…  Складалось враження, що архітектори, які розробляли такі проекти та будували такі оселі, були просто хронічними наркоманами. Добре, що тата тут немає, а то його б точно кондрашка вхопила!

     – Ну от, знайомтеся. Це – наша зацікавлена Катрін. А це –  Волдимеж, людина, яка точно знає про існування інших просторів.

     – Гарне ім’я, – промовила Катя, вітаючи науковця.

     – Означає «володар миру». От якщо він доведе всім існування інших світів, не таки, як наш, то цілковито виправдає його.

     – Ти цікавишся астрономією?

     – Ні, - зізналась Катя.

     – Фізикою?

     – Ні, лише можливістю попасти в прямий світ.

     – Тобто, ти вже цілковито впевнена в його існуванні, – допитливо вдивився в її обличчя серйозний чоловік у сірому халаті.

     – Так. Я знаю це!

     Чоловіки перезирнулись.

      – Як?

     Орн застережливо здійняв руку вгору.

     – Не тисни на неї. Вона скаже, як буде готова. Так?

     Катя кивнула.

     – Отже?

     – Отже, якщо ти розумієшся на геограмах, то…

     – Не розуміюсь я на цьому, - тихо визнала гостя.

     – Тоді, я висловлюсь зовсім просто. Покази моїх приборів доводять існування таких світів.

     – Вибачте, я й так це знаю. Як мені туди попасти?

     – Попасти? Ти хочеш туди попасти?

     – Я хочу туди повернутись, - примусила себе відповісти Катя, - тільки не смійтесь!

     – Ти – звідти? 

     – Який  він? - засипали її запитаннями Волдимеж та Орн.

     Дівчина загадала, що в заплічнику в неї лишилось кілька її знімків. В принципі, оригінали були в неї й на флешці, тому вона могла подарувати їх тутешнім мешканцям. Вона дістала знімки  та простягнула досліднику.

     – Дивись! Я ж був впевнений!

     Чоловіки почали роздивлятись прямі лінії будинків та стовбурів дерев.

     – Я завжди вирів в це! – скрикнув Орн, розглядаючи зображення.

     – Я вам їх подарую. То Ви можете мені допомогти?

     Волдимеж знітився. 

     – Але ж, наші пошуки просунулись ще не настільки, аби можна було транспортуватись до Вашого виміру… Ми допоможемо тобі тут адаптуватись, доки ми винайдемо спосіб повернути тебе додому….

     – Ні, я не можу стільки чекати! До того ж, ..

     Катя мимоволі глянула у вікно й раптом побачила на вулиці … Сніжка, що стояв посеред дороги.

     – Тебе ж зіб’ють! – крикнула вона, але кіт не чув її та спокійно сидів на розподільній хвилястій лінії.  

     Дівча швидко вибігло та вхопило білого пухнастика на руки.

     – Дурнику, нарешті я тебе знайшла! 

     Сніжок спочатку почав мурчати та леститися до неї, але вмить побачив щось, що його дуже злякало та наїжачився.

     – Що таке? – підняла очі Катря та побачила … чорного кострубатого чоловіка.

     Він також побачив їх та побіг до найближчої підворітні. Катя, не випускаючи кота,  кинулась за ним. Сніжок почав голосно волати, наче ображена дитина. Незнайомець на мить зупинився, замахнув рукою й одразу, поряд з ним, відчинився … отвір, що коливався в повітрі.

     – Та це ж портал! – здогадалася Катя та чимдуж помчала туди.

     Задерши голову, дівчина побачила, як чаклуна все ще підносить вгору, високі будівлі стають надто видовженими та викривленими, немов п’яними, а кіт повільно левітує в повітрі.

     «Що за чортівня?!» - розізлилась вона, Такого не може бути! Ніколи! Існує ж гравітація та інші закони природи! 

     Чи вона опинилась в світах, де не діють ці універсальні закони? Може, вона опинилась в якомусь паралельному Всесвіті? Але ж і там закони природи ніхто не відмінив? Чи таки відмінив?

     Але, чоловік зник в отворі, й кота почало підносити вгору, але Катя, геть забувши про свої міркування про закони тяжіння, спритно підскочила та пірнула туди ж. Сніжок  приклав зусилля та вислизнув з рук дівчини, та понісся за магом. Тепер, у Каті не було жодних сумнівів, що чорний чоловік був злим чаклуном. Мало того, що він щось зробив з паном Олексою, то він ще й її переслідує?!

   Катя зараз була настільки зла на нього, що зовсім не боялась його можливих злих чар. Вона прагнула одного – вхопити його, дізнатись, що він зробив з сусідом, та примусити його повернути її додому.

    – Сніжку! Стій! 

    Вона простягла руку за ними та раптом земля під нею здригнулась та заколивалась.

    – Землетрус?! – злякалась дівчина та не втримавшись на ногах, впала.

      В очах потемніло і їй знов стало млосно. Добре, що вона зараз була на свіжому повітрі. Проте, воно було занадто свіжим…

      Коли вона прийшла до тями, то побачила, що знаходиться в якомусь спустошеному місці…

      Будинки тут були майже прямими, просто покосилися та погнили через те, що їх було покинуто. Стіни й дороги поросли травою й мохом. Ніде не було видно нікого!

     «І все ж, напевно, це – кращій світ, аніж попередній!». – вирішила мандрівниця та підвелась. Спочатку, вона зраділа й вирішила, що це місце може бути й цілком земним. Хіба мало в їх світі покинутих місць? Кота знов ніде не було видно, отже Катя попрямувала колишньою центральною дорогою, сподіваючись, що та приведе її куди-небудь, до цивілізації. Дівчина озиралась на всі боки, боючись загубити кота та сподіваючись побачити гидкого чаклуна.