Розділ 8. “Співвіруючі”

     Раптом, на протилежному боці вулиці, дівчина побачила єдиний рівний будинок з сяйнистою табличкою. Ноги чимдуж понесли її туди. «Церква прямих просторів» – зі здивуванням прочитала вона.

     Затамувавши подих, вона відчинила двері й зайшла всередину.

     – Улюблені браття та сестри! Наука свідчить про різноманіття форм. Тому, ми вважаємо, що якщо творець створив наш дивний світ, то обов’язково, десь вже є світ прямих форм. Звісно, прямі форми диктують й прямий спосіб життя, й пряму філософію та все інше!

     «Ого, яка наївність!» – подумала Катя, згадавши, якими хитромудрими сплетіннями формується та ж політика між країнами в її світі. Однак, чоловік казав здебільш, правильні речі, тому вона поспішила на його голос.

     Вона увійшла до невеличкої зали, в якій на лавах сиділо всього лише кілька чоловік. Ті слухали проповідника чи не з відкритими ротами. Спочатку, дівчині хотілось вбігти та розповісти їм всю правду про прямий світ. Однак, за мить, вона зрозуміла, що це не буде мудрим в її становищі. Чого вона зможе добитись таким чином? Нічого. Ну, повірять їй чи не повірять. Як їй це допоможе? Треба діяти хитріше.

      Вона присіла скраєчку та почала розглядати проповідника. Може, він щось знає про її світ? 

    Той також помітив дивну юначку, що пильно слухала його промову. Коли він закінчив та почав прощатись з вірянами, Катя теж підійшла до нього.

     – Мені дуже сподобались ті речі, про які Ви говорили. Я хотіла спитати, чи Ви самі бачили такі світи?

     – Так, сестричко.

     Катря радісно стріпонулась. То, він бував в її світі, отже, зможе їй повернутися!

     – Я бачив той світ за допомогою науки. Мій приятель працює над цим проектом, й я бачив, що показники його приладів доводять існування прямих світів у Всесвіті.

     Розчарування охопило дівчину. Прилади? Серйозно?

     – Ти розчарована, дитино? Не треба. Пройде ще небагато часу – наше покоління чи два, однак, ми доведемо, що прямі виміри існують. Ми, навіть, встановимо з ними контакти! Я в цьому впевнений.

     – Я не можу стільки чекати.

     – Ми ж не можемо перескочити кілька десятиліть за одну мить! Треба мати терпіння.

     – А якщо я через це терпіння постарію та помру, й так і не побачу того світу?

     – На все воля Божа. Але ти ж віриш, що такий світ є? Отже, Він тебе благословить!

     – Ви не розумієте різниці! Вам головне – вірити, а мені – потрапити туди! Мені це конче необхідно!

     – Добре, давай, вирішимо це завтра. Сонце вже сідає, невдовзі стане дуже холодно.

     – В мене шубка є, – показала йому Катя шубку з свого заплічника.

     – Хіба ти – не тутешня?

     – Ні.

     – Тоді – зрозуміло. Така благенька шубка тебе не спасе вночі.

     – Благенька?

     – Де ти зупинилась в місті?

     – Тут, перед Вами.

     – Тобі нема де ночувати? Тоді, ходімо скоріш до нашого благочинного готелю.

     Провісник стрімко провів її коридором до іншого під’їзду. Там зібралось шестеро безхатченків. 

     – Мене звати брат Орн. Я влаштую тебе зараз, а вранці відведу до науковця.

     – Хочеш їсти?

    Катя мовчки кивнула. Орн привів її до малесенького буфету. Розігрів в маленькій печі металевий горщик с овочевим варивом та поклав перед мандрівницею.

    – Їж поки, а я тобі все приготую.

    Після  мама побачила зараз, чим харчується її дитина, то була б дуже здивована. Вдома вона б такого їсти не стала. Однак, як відомо, голод – не тітка, тому Катя з задоволенням з’їла все.

     – А тепер я відведу тебе в твою хатинку на сьогодні.

    Брат Орн привів її до маленької келії, дав їй постільну білизну та побажав доброї ночі.

Донька архітектора ніколи не уявляла, що може провести ніч у сірому приміщенні, розміром два на три! Вдома, у неї була простора світла кімната, з улюбленими речами й теплою підлогою. Але, в цьому, викривленому вимірі, навіть мріяти про таке було смішно. Однак, ця кімнатка була пряма! А, це було головним! Тому, Катя швидко застелила постіль та миттєво заснула.