Розділ 6. Дивні карти

     Раптом, вона відчула підозрілий якийсь рух в іншій кишені. Як же вона забула?! Туди вмостились карти дядька Олекси! Взагалі, те, що відбулось з нею останньої години, нагадувало лихий сон. Це не могло бути правдою! Нині вона перебувала у відчаї. Ніколи раніше Катя так не хвилювалась. Навіть, коли перший раз складали цього літа іспити. От що їй робити?

    Кишеня почала пекти. Дівчина автоматично простягнула туди руку й відчула вагу чорних карт. Їй здалось, що раніше вони були набагато легшими. Катя поглянула на ці чорні шматочки картону, що раніше причарували її. Кляті карти! Мабуть, це все трапилось через них!

    Одна з карт, на якій чомусь був зображений не один знак, а кілька, перестрибнув їй у правицю та почав миготіти живим блиском.

     – Що ти хочеш? Я не розумію тебе! – зло проговорила Катя.

     І наразі, ніби, почула тиху відповідь: «Та невже? А ти спробувала зрозуміти мене?» 

    – Що тебе розуміти? – хотіла відмахнутись дівчина, але наостанок вирішила ще раз глянути на карту.

Вона пильно вдивилась в червоні дивні позначки – трикутник, дві паралельні лінії, символізований лист… І раптом, трикутник перетворився на мікроскопічне зображення гори. Картинка почала блимати.

     – На що ти натякаєш? Що треба йти до гори? Хоча, це – риторичне питання, – промимрила собі під ніс, дівчина.

     І тут картинка почала блимати швидше. Катя озирнулась на всі боки. Так, неподалік,  на північ від дзеркала, за лісом виднілася гора. То карти – це якійсь магніт? Чи, може, вказівник?

     – То мені – туди? – перепитала Катя у карти.

     Так підморгнула ще раз й затухла. 

     –  Добре! Як я не люблю сама по лісах ходити! Сподіваюсь, що ви мене зможете захистити, якщо що!

     Зараз Катя, навіть, не задумувалась над тим, з якого це дива вона почала коритися цим шматкам картону. Не почала гадати над тим, як вони працюють. Вона переймалась лише тим, що відбулось з дядьком Олексою. 

     Чому в його кімнаті була кров? В тому, що це була саме кров, вона абсолютно не сумнівалася. Яке відношення до цього мав гротескний чорний чоловік, й чому він вкрав плаща Олекси? Плащ же був звичайний, просто – гарний? А, може, цей чоловік був також чаклуном, але з потойбіччя, і він навіщось полював за сусідом?

     Катря згадала, як пан Олекса щось казав, що йому виповнився повний вік космічного мага. Може, він став надзвичайно сильним? І став конкурентом цьому чоловікові? Раптом, вона ляснула себе по лобі. А що там вчора казав сусід про поза тілесний досвід та дива і мандри різними вимірами? Може, це він так «підмутив» аби трохи провчити її? Поміркувавши, вона відкинула таку думку.  Дядько Олекса не був таким безжальним аби довести свою правоту в такий спосіб!

     Так міркуючи, вона не помітила, як здолала невеличкий ліс й опинилась у межі якогось невеликого містечка. Напевно, вона надто заморилась, тому що в неї почалось двоїтись в очах. Контури домівок та гір стали нечіткими. Й взагалі, в неї почалось щось із очима. Це були якісь галюцінації. Катя, навіть, головою затрясла, аби відгонити їх. 

     Найближчий будинок виглядав так, нібито був жертвою землетрусу. Двері, вікна та стіни були кривими та просто не могли існувати такими насправді.

      – О, Боже, що зі мною? – у відчаї скрикнула Катря.

     Вона згадала давню суперечку батьків. Якось, ще до того, як потрапити на роботу в приватну клініку, мати хотіла піти у науку. Тато тоді почав підсміюватись над нею й казав, що всі болячки давно вивчені й що нового зможе винайти мама.

    Мама ж відказала йому, що, у світі є стільки захворювань, про які він й не чув, що їй можна вивчати десятиліттями. То, може й з нею трапилась така халепа? Може, цей перехід на неї так вплинув? Або карти були отруйними, чи випромінювали щось невідоме? Це ж космічні карти? З інших планет? Чи звідки?

     Або, може вона взагалі спить, чи знаходиться у комі, що бачить такі дивні картини?