Розділ 5. Несподівано

     Від несподіванки, дівчина здригнулась, почала озиратись на всі боки, але ніде не побачила господаря. Раптом дивний блиск  зі столика привернув її увагу. Вона підійшла та побачила вже знайомі їй чорні карти. Вони виблискували червоними та жовтогарячими знаками й немов підморгували їй. Вони були такі гарні, такі таємничі, що їй, навіть, здалося, що вони поволі рухаються до неї. Катя ніби почула: «Візьми нас, візьми!»…

     Вона зачаровано стояла біля столу, доку не побачила, що з колоди дивних чорних карт  кілька вилетіло прямо в повітря, закружляли перед нею, та … влетіли прямо в карман її шубки!

      – Що відбувається? – розгублено прошепотіла Катя.

     Вона озирнулась до дзеркала. Калюжа крові майже щезла, вона зникала прямо на очах. За цим дивним перетворенням уважно стежив кіт. І щойно кров зникла з підлоги, Сніжок нявкнув та підбіг до  дзеркала. Раптом, в склі промайнуло зображення якогось гротескного чоловіка в чорному костюмі та червоному плащі. Тому самому, який вони ще вчора подарували пану Олексі.

     – Стій, крадію! – не усвідомлюючи, що робить, кинулась до нього Катруся.

     Чоловік по-злодійськи озирнувся та чимдуж побіг кудись до лісу. Катю водночас дивувало те, що вона бачить в дзеркалі картини, немов відео на Ютубі. Однак, тут щось було нечисте та загадкове. Тому вона також підбігла впритул й торкнулась рукою до гладкої холодної поверхні скла.

    Зненацька Сніжок стрибнув прямо з місця у Задзеркалля, й опинився там. Миттю пізніше, він вже зник з поля зору Каті.

      – Ні, Сніжку, ні! Снігу! Повернись!

     Не уявляючи, що робить, Катерина, картаючи себе й уявляючи, як зараз бахнеться чолом, стрибнула на кшталт Сніжка, й … опинилась за дзеркалом, на стежинці перед лісом.

      «Припливли!» - подумала вона…

     Дівчина стояла посеред … природи й не розуміла, де вона й як вона сюди потрапила. Раніше вона бачила фільми про попаданцев до інших світів. Те ж саме «Десяте королівство», наприклад. Там було відносно легко потрапити назад. Треба було лише підійти до дзеркала й увійти. 

    Вона озирнулась. Задня стінка великого дзеркала стояла там, й де була. Катя схопила на руки Сніжка й кинулась назад. Але потрапити додому не вдалося. Тепер, на місці, напевно порталу, була дерев’яна панель. Кіт почав пручатись та випинатись, й врешті-решт вирвався й стрімко втік в ліс. Дівчина спочатку майже наздогнала його, але потім почала задихатись від бігу та зупинилась. При цьому, вона з відчаєм подумала про те, що вона скаже пану Олексі про те, що не змогла втримати Сніжка.

     Й тут вона згадала про саме головне. А, раптом, пана Олексу вбито?! Ця думка вразила її, наче грім серед ясного неба, й вона застигла на місці. Перед цим вона діяла автоматично, інтуїтивно покладаючись на припущення, що маг зможе вивільнити її з такої халепи. Він же вчора щось говорив про мандри Сніжка іншими вимірами! Але, якщо його вбито, то як їй дістатись до бабусі?

     Каті стало лячно. Вона знаходилась невідомо де, ще й без нічого! Малось на увазі, без речей, які могли б допомогти їй вижити в невідомих умовах. Добре, що вона ще не встигла роздягнутись, та була в шубці.

     Катя вирішила перевірити власні речі. Ясно, що в кишені лежав мобільний, але толку від нього не було. Зв'язок, ясна річ, був відсутній. Ще в кишенях завалявся блістер анальгіну, непотрібні тепер, навушники та сімдесят гривень дріб’язком. 

      – І що з цього мені допоможе? – у відчаї скрикнула Катя.

     В неї був ще заплічник, який вона забула зняти вдома. Але, там, окрім інгалятора з венталіном, який про всяк випадок, мама й досі клала їй щодня та вологих серветок і мотлоху, що вона накупила в дешевій крамниці, нічого не було. Колись, Катря страждала на бронхіальну астму. З подорослішанням, напади стали відбуватись все рідше, й батьки почали заспокоюватись. Лікарі попереджали, що «з віком» хвороба може минути. Проте, мама продовжувала непокоїтись, бо лікарі взагалі дотримувались думки про те, що «колишній астматиків та алергіків не буває», тобто хвороби можуть несподівано «вистрелити» в любу мить.

     Ситуація була патова, як любив казати тато у складних випадках. Але, нині, Катря зрозуміла, що насправді, патових ситуацій в них до цього ще не було, навіть, під час нападів її астми. Мама завжди справлялася з її хворобою та тримала під контролем. А от зараз …  Що ж робити? Сидіти та чатувати біля задника дзеркала в надії, що з нього ще хтось з'явиться?