Розділ 4. Наука про чаклунів та безтурботність

     Сусід був таким цікавим! Крім того, він так хитро мружився, коли ледь всміхався, що складалось враження, ніби він багато чого приховує. А Катря дуже полюбляла приховані таємниці.

     –То що з космічним віком мага? У Вас тепер є якісь переваги?

     – Що ти причепилась до людини? – шикнула на неї бабуся.

     –Та хай, я розповім. Не всі маги однакові.

Катря так впевнено кивнула, ніби була з цим згодна.

     – Є чаклуни рангом нижчі. Скоріш, всі чаклуни нижчі, ніж…

     – Ніж хто?

     – Є такий могутній ранг – Тарен. І от коли ти стаєш йому рівним, тоді можуть трапитись глобальні речі. В разі того, що ти не впораєшся з цим.

     Катя не вірила у всю цю маячню, однак, як красиво сусід викладав це. Йому бути б оповідачем десь в програмі «Театр у мікрофона». Дарина колись їй розповідала про такий.

     – І які ж глобальні речі можуть трапитись? Море вийде з берегів?

     – Зоряні системи можуть вийти з власних координат!

     – Ого! – удавано налякано сахнулась дівчина.

     – Серйозно. А я саме досяг цього віку… Тому…

     – О-о-о, щиро вітаємо і з цим!

     – Дякую, дякую. Приходьте й завтра, я Вам розповім щось дуже цікаве.

   Катерині було незрозуміло, як доросла людина може вірити у всю цю маячню. В наш сучасний вік, коли люди, дійсно, літають у космос? Очі в неї почали заплющуватись та тут її понесло на крилах сну в такі фантастичні картини, що бабуся зрозуміла – треба негайно вертатись додому, доки онука не засне прямо тут.

    – Обов’язково прийдемо! – пообіцяли гості та поквапились додому через пізній час.

    – Завтра неодмінно прийдемо до нього, – засинаючи пробурмотіла Катя.

     Вночі їй наснилася Аліса в країні Див, хоча вона дуже не любила цю казку, Сніжок пана Олекси та сам пан Олекса.

     На ранок, Катрю знайшли, все ж таки, її колишні приятельки, а як відомо – колишніх подруг не буває. Тому, Катя, захопивши про всяк випадок, дещицю коштів, завіялась з дівчатами на цілий день.

    Вона побувала в них в гостях, сходила з ними в кіно та кафе й по дорозі заскочила з ними до крамнички «Все по двадцять».

     – Ого, скільки тут всілякого корисного дріб’язку є! – радо вигукнула вона, побачивши лазерні ліхтарики, свистки, батарейки, олівці, мотузки для білизни й навіть, пухнасту акрилову ковдру.

    – Невже у вас немає таких, що ти сприймаєш крамничку, як щось екзотичне? – спитала її приятелька.

    – В нас є такі, але, вже  «по тридцять»! І ковдр я там не бачила. Зараз візьму собі. Це ж така економія!

     Дівчата погодились. Таки в ціні була величенька різниця, якщо купувати багато. 

     – То тобі потрібен цей «непотріб»? – спитала одна з дівчат. – Його ж, навіть, уцінили. Напевно, ніхто не купляє!

     – Це – не предмети першої необхідності, але нехай про всяк випадок вдома лежать. Тим більше, за такою ціною! Я в походи люблю ходити…

    – А-а-а, тоді тобі, звісно, треба набрати всього такого!

    –  Дівчина, навіть, подзвонила бабусі та запитала, чи не потрібно і їй купити щось у цій крамничці.

    – Та в мене ж все є. Не дуже спускай гроші! Навіщо тобі там щось купляти?

    – Ба, та тут є таке, чого немає в нас. Мені сподобалась тепленька ковдра й ліхтарик та ще дещо… От, підемо завтра в похід і все нам стане в пригоді!

    – Мандрівниці! Ви вже й на завтра програму собі спланували?

    – А чого час гаяти?

    – Добре, але весь магазин не купляй, в нас місця немає! – пожартувала Дарина.

     Набравши й  собі всілякого дріб’язку, зграйка дівчат поїхала вже додому.

    Дорогою вони мріяли про те, що з новими покупками вони сміливо можуть піти ранком в похід. На прощання вони домовились, хто та що принесе завтра з дому.

     – В мене, навіть, палатка велика є! – згадала одна з приятельок.

     – Ну, на ніч мене бабуся навряд чи відпустить, – зітхнула Катерина.

     – А ми завтра її вмовимо, не хвилюйся. Та ми ж не в лісі ночуватимемо! Вдень погуляємо по лісі, а вночі поставимо палатку в мене на дачі. Так романтичніше буде!

    – Тоді це – інша справа! – повеселішала Катя. – Так можна на всі канікули «загуляти»!

    Дарина їй не телефонувала більше, тому Катя згадала про запрошення сусіда вже ввечері, коли опинилася вдома.

    – Ба, ми з дівчатами на кілька днів поїдемо на дачу, добре? – ледь відчинивши двері й не скидаючи одягу та заплічника, голосно запитала онука.

     Дарина Остапівна аж сіпнулась, бо почала потроху засинати.

    – А там дорослі будуть?

    – Мама Маринки.

    – Гаразд. 

    – То, ходімо до пана Олекси? – очікувально спитала вона,.

    – Ой, я вже так зручно влаштувалась, – відказала бабуся, дивлячись улюблений серіал, – Може, сама сходиш?

    – То добре. Я думала, що ти й сама хотіла…

    – Та я часто в нього буваю. А ти сходи – послухай його. В нього такі цікаві теорії є.

    – Добре.

     Катя побачила, що бабуся от-от задрімає. А що може бути солодшим, за сон під телевізор?

    Абсолютно забувши про рюкзака, що і досі висів у неї за плечима, вона акуратно зачинила двері їхньої квартири та тихенько постукала до пана Олекси, згадавши, що вчора в нього дзвоник не працював. Спершись на ручку, вона відчула, що двері не зачинені. Пан Олекса чекав на неї!