Розділ 3. Чарівний світ пана Олекси

     Дівчина знизала плечима та глянула на Дарину. Та мовчки слухала їх обох, але сама не встрявала у дискусію.

      – Ба, а ти чого мовчиш? Ти на чиєму боці?

      – Я – на боці істини. Тому, поки що не знаю правильну відповідь. Але, тільки-но дізнаюсь, й сама дам вам знати, – дипломатично ухилилась від відповіді Дарина Остапівна.

      – Дай Боже! От тоді й розповіси нам про таке, – хмикнула Катя.

      – А, може, ти раніше за Дарину Остапівну про це дізнаєшся, – все так же хитро відказав сусід.

      – Навряд чи. Мене таке не цікавить.

     – А знаєш, що не всі, в кого був такий досвід – цим цікавились. Буває, що диво саме тебе обирає.

     – Прям таки – диво!

     Якби сусід був її віку, вона б просто показала йому язика. Бо, аргументи в неї закінчились. Однак, вона поважала пана Олексу, тому вирішила спинитись в суперечці.

     А пан Олекса з задоволенням подумав, як добре відрізняється онука його сусідки від більшості своїх однолітків. В той час, як ці підлітки поголовно займаються поганими речами, вважаючи це показником дорослості, ця дівчина була серцем ще чистою дитиною.

     – Колись, як в тебе буде час, прийдеш до мене та й ми поговоримо про цей світ, та й інші. Може, навіть, завтра? А зараз – веселімось!

    Й він почав наливати в бокали напої.

    «Такий класний чоловік! Шкода, що він такий старий! Напевно, років сорок п’ять має! Але який … прикольний! Цікавий, з аристократичними манерами», – подумки дівчина захоплено порівнювала пана Олексу з однолітками.

     Й порівняння було не на користь підлітків…

   Вечір промайнув в чарівній атмосфері. Пан Олекса показав багато фокусів з картами та різними чаклунськими предметами. 

     Навпроти величезного старовинного дзеркала, Катя помітила в чаклуна дивну картину. На ній була зображена гордовита дівчина – королева, в червоних розкішних шатах. Навколо неї кружляли в повітрі магічні карти. Обличчя королеви здалось Катря знайомим. От тільки вона ніяк не могла зрозуміти, де вона могла бачити її.

     – Хто це? – спитала пана Олексу юна гостя.

     – Неріен, майбутня Повелителька вимірів.

     – Вимірів? Не гральних карт? – здивувалась Катя.

     – Іноді, гра – щось більше, ніж здається, – пояснив маг. – До того ж, якби ти придивилась уважніше, то помітила б, що її карти – не звичайні наші гральні. 

     – Вона вміє ними чаклувати?

     – Вона вміє їх відчувати та розуміти …

     – А чому Ви кажете, що вона – майбутня повелителька?

     – Бо поки що вона занадто юна. Їй ще треба буде пройти крізь випробування.

     – А це обов’язково?

     – Що саме?

     – Випробування? Навіщо?

     – Розумієш, Не… Катю, існує така дивна річ, що людина може використати свій внутрішні потенціал лише тоді, коли опиниться в екстремальних умовах. Саме тоді, Особистість (з великої літери) усвідомить, на що вона здатна й відчує, що вона вміє користуватись власними можливостями. Якщо жабка сидітиме в своєму ставку, і в неї так і не влучить Іван-царевич, вона так і залишиться звичайною жабкою. 

     – Але, щойно в неї потрапить стріла – це спонукатиме її вийти з зони комфорту.

     Каті це поки що було не дуже зрозумілим. Тому вона вирішила відволіктись від філософських розмов. Карти пана Олекси подобались їй з чисто естетичного боку.

     – До речі, в мене також є схожі карти.

    Тепер, Катрину увагу особливо захопили дивні карти господаря. До речі, в нього було кілька комплектів. Однак, чорні, з палаючими червоними позначками, настільки заволоділи її уявою, що вона просто не могла відвести від них очей.

     – Це – карти Таро? Про них всі тільки й говорять зараз.

     – Ні, це – не Таро. 

     – Які вони дивні! Я таких ще не бачила!

     – Ти здивуєшся, але я й сам таких раніше не бачив. Однак, я звідкись знаю, що ця, наприклад, – вищий аркан в цій масті.

    – А де Ви їх взяли?

    – Вони в мене з’явились дивним чином. Я думаю, що вони – звідти.

    – Звідти?

     Чаклун кивнув на дзеркало.

     – Ви шуткуєте, пане Олексо!

     – Та які вже жарти! Якби ти знала, що вони витворяють!.. 

     – То Ви їх вивчаєте?

     – Так. Я, в певному сенсі, дещо – науковець.

     – Ви?

     – Так. Ти гадаєш, що, якщо людина – екстрасенс, то вона не може займатись наукою?

     – Ну, так, – чесно зізналась Катя.

     – Щоб вдосконалюватись, й нам також необхідно підтримувати свій рівень обізнаності. А без навчання, без самонавчання це неможливо.

     – І що ж Ви вивчаєте зараз?

     – Наразі я читаю чудову книгу нашої сучасної письменниці, в якій описано чимало старовинних способів чаклунства.

     – Можна подивитись?

     – Звісно.

   Маг простягнув Каті книгу, з ефектною чорно-синьою обкладинкою, на якій було написано «українське ліричне фентезі» й були намальовані дівчина в гарному українському вбранні та страшна чорна чаклунка. «Вишиванка-вишиваночка», – зі здивуванням прочитала вголос дівчина.