РОЗДІЛ XVI. ВСЕ ЯК СЛІД

Вибратися зі Скелії виявилося дуже складним завданням. Чим далі вони відходили від будинку Ярестела, тим більше орків зустрічали на шляху. Ті почвари поводилися ганебно, вони просто руйнували місто. Діти були злі, хотіли зупинити орків, але сил для цього у них не було. Та й вони б видали своє місце знаходження і Валендер би швидко їх знайшов.

Питання чому він їх не вбив, а лише хотів відправити додому залишалося актуальним. Очевидно, що він хотів позбутися Переможців, щоб ті не повернули все на свої місця, але чому він не вбив їх? Це було дивно, але всі четверо за мовчазною згодою вирішили не говорити про це, а запитати у справжнього Ярестела. Він мав знати причину.

Насправді, дітям надзвичайно пощастило. Їхні рюкзаки були досі з ними (зняти їх може тільки сам власник). А значить, у них була їжа, вода і намет. Вже вибравшись з міста, усі четверо зрозуміли як сильно вони зголодніли. Діти вирішили заховатися в наметі, підкріпитися і відпочити.

- Не можна цього робити, - раптом скомандував Денис, - треба далі відійти.

- Чого це? – заперечила Катя.

- Востаннє Валендер без проблем знайшов наш намет і зняв його, - пояснив хлопець, - що завадить йому зробити це знову?

- Ти правий, - погодилася Катя.

Діти вирушили далі, борячись зі втомою, травмами і голодом. Лише діставшись лісовою місцини, забрівши глибоко в хащі, Переможці дозволили собі поставити намет і заховатися там.

Вони жадібно накинулися на їжу і воду. Трапеза не тривала довго, їсти виявилося важче, ніж здавалося.

- Нам би якось підлікуватися, - простогнала Оля.

- Як? – запитав Семен. – Які ліки вживати? Нас просто добряче побили. Мабуть, ребра, поламані.

- Нам потрібна Ніада, - промовив Денис.

- Цікаво, як там вони? – мовила Катя. – Сподіваюся з ними все добре.

- Мусить бути все добре! – рішуче заявила Оля. – Інакше я цього Валендера...

- Мене більше цікавить, де вони. – стурбовано озвався Денис.

- Ти про що? – не зрозумів Семен. – На Темній Стороні, з іншими.

- Ти певен? – поглянув на Семена Денис. – Всі, хто були на Темній Стороні, опинилися на Світлій, включно з нами.

- Ніада, Вестон, Арт і Ваіла теж були на Темній Стороні, - продовжила Катя, - значить вони зараз мають бути тут.

- Це лише теорія, - спохмурнів Денис, - хто знає, що саме сталося?

- То треба повертатися і їх рятувати. – Твердо заявила Оля.

- Ми зараз і себе врятувати не змогли б, - поблажливо заговорив до неї Семен, - та й невідомо, чи вони справді тут.

- Ті четверо – міцні горішки. – спробував посміхнутися Денис. – Вони зможуть за себе постояти. А нам варто рухатися до Кордону. Ярестел підкаже, як все це виправити.

На тому й погодилися. Діти полягали спати. І хоч кожен думав, що спати не зможе, сон зморив усіх дуже швидко. Вони були втомлені і побиті, тож сон пішов усім на користь. На ранок друзі почувалися дещо краще. Хоча й не набагато.

Переможці продовжили свій шлях на схід. Вперше їх везли кентаври, дорога була швидкою і комфортною. Цього разу все виявилося дещо складнішим. Вони повинні були переховуватися і йти манівцями, щоб їх ніхто не помітив і не повідомив Валендера, який, очевидно, шукав четвірку скрізь.

День за днем діти повільно просувалися вперед. Їхні сили поступово поверталися до них, рани заживали. Дорогою Переможці ставали свідками жахливих руйнувань завданих темними створіннями Світлій Стороні. Орки, гобліни, тролі, вампіри і всі інші були тут. Вони з жахливою швидкістю руйнували все навколо себе. Складалося враження, що ці істоти не можуть жити серед краси, їм потрібен лиш хаос і руйнація. Темні вирубували дерева, палили траву, забруднювали озера.

Діти кипіли від злості, побачене розчаровувало їх все більше, але зціпивши зуби, вони йшли далі. Переможці уникали будь-яких зіткнень і сутичок. Вони оминали містечка і поселення манівцями, глибокими лісами, чим ускладнювали свій шлях ще більше.

Вони витратили цілих два тижні, щоб дістатися до Кордону, але таки дійшли куди треба, ніким не помічені. За цей час помітно похолоднішало. Осінь підходила до закінчення, у повітрі пахнуло першим снігом. Переможці за цей час відновили сили і були готові до битви, якщо така мала статися. Але, на щастя, вони умудрялися уникати ворогів. І ось, нарешті, перед ними постав Кордон.

- Я дуже сподіваюся, що вони всі зібралися під Кордоном, - буркнув Семен, - я вже находився на все життя наперед.

- Так, іти ще й Темною Стороною знову буде якось геть не смішно, - підтвердила Оля.

Переможці розбили табір на ніч перед останнім ривком. Вони заховалися глибоко в гущі лісу і заховалися у наметі. Благо на Світлій Стороні було чимало лісів, діти мали де ховатися, уникати доріг і небажаних зустрічей. Зранку четвірка планувала зробити швидку пробіжку, бо хоч-не-хоч, а їм доведеться вийти на відкриту місцевість, щоб дістатися Кордону. Вздовж усієї лінії розмежування, окрім трави, нічого не росло, а у траві, як відомо, не дуже заховаєшся.

- Послухайте, - почав був Денис за вечерею, - я тут подумав, Валендер, він же не тупий.