РОЗДІЛ XIV. ВЕЖА

До обіду друзі повністю вийшли з Болота. Територія навколо лежала непривітна, але після Болота вона видавалася раєм. Тут не було смердючих гнилих водойм, звідки можуть вискочити вороги. Ґрунт під ногами був твердий і сухий. Байдуже, що ніде не росло ніяких дерев чи кущів, принаймні, герої могли розгледіти все навколо і знати, якщо до них хтось наближається.

- То куди ми тепер прийшли? – запитав Семен. – Хто тут на нас нападе?

- Це землі орків, - всерйоз відповів Вестон, - і десь тут має бути Вежа.

- І Валендер, - стривожено додала Ніада.

- І Валендер, - повторив Вестон.

- Наскільки він сильний? – запитав Денис.

- Дуже сильний, - відповів Арт замість Вестона.

- Але я сподіваюся, що ми його не зустрінемо, - різко додав Вестон.

- А як ви знаєте, що Вежа саме тут? – поцікавилася Катя.

- Ми всі її відчуваємо, - відповіла Ваіла, - це Світла магія, як і ми. Ми відчуваємо її.

- Як живий навігатор? – з захопленням запитав Семен.

Його питання проігнорували, бо жителі Світлої Сторони не знали що таке навігатор.

Так вони йшли доволі довго. Краєвиди навколо ставали все менш привітними. Мандрівники постійно оминали скелі, западини. Одного разу їхній шлях перетинала річка. Катя, дивуючись власній силі, зупинила річку. Могутня вода утворила стіну праворуч від мандрівників. Друзі швидко перетнули русло і Катя звільнила річку. Вода ринула вперед з неймовірною швидкістю. Дивно, що навіть біля річки майже нічого не росло. Та й жодної живої істоти ніде не було.

Через чверть години ситуація змінилася кардинально. Ваіла першою побачила військо попереду себе:

- Орки, - стривожилася вона, - дуже багато орків.

- Як багато? – Арт по-військовому виструнчився і приготувався вигадувати стратегію.

- Я не можу порахувати. Сто тисяч? Мільйон? Я не знаю.

- Погано, - коротко підсумував Арт, - вони рухаються?

- Стоять на місці.

- Тоді підійдемо ближче.

- Ти певен? – це вже була Ніада.

- А у нас є вибір?

Ніхто не сперечався. Герої пройшли ще годину перш ніж усі змогли розгледіти армію. До орків залишалося ще кілька кілометрів, але навіть з такої відстані було добре видно, що зібралося їх дуже багато. Звісно, з мільйоном Ваіла переборщила, але їх точно було багато тисяч. Куди не глянь, скрізь стояли орки, військо полонило увесь східний горизонт.

- Чому вони не нападають? – з вдаваним спокоєм запитала Оля.

- А ти хочеш, щоб нападали? – різко випалив Семен.

- Бо хочуть, щоб ми напали, - не помічаючи Семенової репліки, зазначив Арт, - вони бояться, але, мабуть, Валендер їх відправив, щоб нас зупинити.

- Їх там тьма, - Семен аж випромінював тривогу і його голос був близький до істерики, - і ти хочеш сказати, що вони нас бояться.

- Багато століть сюди не заходив жоден світлий, - відповів Вестон, - а ми прийшли, значить ми сильні, тож вони бояться, цілком логічно. Попроси орка зайти в Болото. Він краще вб’є всю свою сім’ю. А ми Болото пройшли.

- То що будемо робити? – прагматично запитала Катя. – Битися? В нас є шанси?

- Шанси є завжди, - підбадьорливо промовила Ніада, міцніше стискаючи посох.

- Але вони мізерно малі, - стиха додав Арт.

- Треба їх якось перехитрити, - вперше озвався Денис.

- Є ідеї? – з надією запитав Арт.

Денис у відповідь лиш похнюпився. Ідей у нього цього разу не було.

- Вибачте, нема.

- Нема за що вибачатися, - підбадьорив його Арт, - ми повернемося назад.

- Що? – усі як один вирячилися на Арта.

- Повернемося, - рішуче повторив лицар, - побачимо, як поводитиме себе армія. Якщо залишаться на місці, то ми спробуємо їх обійти. Не може ж вона тягнутися до нескінченності.

- Може краще на прорив? – запропонувала Ніада.

- Надто ризиковано, - зупинив її Арт.

Друзі послухалися лицаря і вже хотіли повернути назад, коли побачили, що позаду теж стоїть армія. Орки оточили мандрівників з усіх сторін і зайняли вичікувальну позицію.

- Що тепер будемо робити? – скоріше сама до себе, заговорила Ваіла.

- Скільки ж їх тут, - видихнув Семен.

- Тепер підемо на прорив, - майже бадьоро сказав Арт і на мить його осяяла слабка посмішка.

- Скажи, що в тебе є план, - з надією у голосі попросив Вестон.

- План є завжди, - озвався Арт, - всіх ми не подолаємо. Це неможливо. Але ідея Ніади про прорив мені сподобалася. – Ніада сором’язливо посміхнулася, а Арт продовжив. – Це дуже добре, що вони нічого не роблять, ми зробимо перші, перевіримо всю нашу екіпіровку, підкріпимося і спробуємо вирватися з ворожого кільця.

Арт ще довго описував всі деталі плану, поглядаючи на орків, чекаючи атаки, але орки стояли на місцях. Компанія підкріпилася, перевірила свої лати і зброю. Всі приготувалися і Арт змусив кожного повторити його план дій. Як тільки все було готово, ватага вирушила на схід, на зустріч війську.