РОЗДІЛ VIIІ. ЗЕМЛЯ ВОДИ

Вранці всі зібралися далі. Катя хвилювалася як ніколи раніше. Тепер їй треба було проявити себе. Перед ними простягався океан, чи може море і його якось треба було перетнути:

- Може у рюкзаку десь є човен? – наївно припустила Катя.

- Ні, - серйозно відповів Вестон, - тобі доведеться якось самій з цим розібратися і нас провести.

- То що мені йти по воді, як Ісус?

У відповідь Вестон тільки знизав плечами.

- Просто сконцентруйся і спробуй керувати водою, - порадив Денис, - може вона розступиться і ти будеш як Мойсей.

Дівчина не посміхнулася, надто напруженою вона була. Катя зайшла по коліна у воду і подумки пробувала її якось поворушити. Довгий час нічого не відбувалося, дівчина вже було вирішила здатися, коли раптом помітила, що вода почала відступати від неї. Вже за кілька секунд Катю більше не стояла у воді, та її оточила але не підступала ближче десяти (це приблизно) метрів.

- Вийшло! – радісно загорлала Катя. – У мене вийшло.

- Молодець, - похвалив Денис, - ще краще, ніж моя захисна куля від вітру.

- Набагато краще, - показала язика Катя, - як тобі такий Мойсей?

Друзі зібралися всередині цієї кулі і несміливо пішли вслід за Катею в глибину океану.

- Якось страшнувато туди йти. – зізнався Семен. – Раніше просто вітер дув, а тут зі всіх боків вода.

- Не бійся, - підбадьорила Оля, - зверху небо. Та й пора б уже звикнути до небезпеки.

- Ти на диво змінилася, - всміхнувся Семен.

Дівчина відповіла посмішкою.

А наша вісімка продовжувала заглиблюватися в океан. Йти було важкувато, пісок був мокрим і в’язким, але це краще, ніж добиратися вплав. Довгий час, поглянувши вгору, можна було бачити небо. Воно, на відміну від неба на Землі Вітру було ясним і блакитним. А потім, раптово, з неба хлинула вода. Всі злякалися і інстинктивно присіли до землі, але вода зупинилася на відстані все тих же приблизних десятьох метрів.

- Тепер ми зі всіх сторін оточені водою, - нервово промовив Семен.

- Не бійся, куля тримається, - підбадьорила Катя, - а я навіть не втомилася.

- Та й не скрізь ми оточені водою, - видала смішок Ваіла, - знизу пісок.

- От дуже смішно, - буркнув Семен, - може в когось клаустрофобія?

- Клаустрощо?

- Це коли боїшся замкнутого простору, - пояснив Денис.

- Так ми ж не замкнені, - і собі посміхнулася Ніада, - виходь, коли захочеш.

- Я бачу, сьогодні всі записалися в гумористи, - скорчив гримасу Семен, - команда коміків зібралася.

Вся ватага, включаючи Семена розсміялася. Але з часом гумор відступив. Вони все заглиблювалися і заглиблювалися. Здавалося, наче вода тисне на них, впливає на свідомість. Всім, включно з Катею, хотілося чим швидше вибратися з води. Герої навіть не стали робити привал на обід, поїли на ходу. Іноді над ними пропливали якісь створіння, але ті створіння або не помічали або були байдужі до подорожніх. А подорожні нічого не мали проти такого розвитку подій. Час від часу, Вестон звірявся з компасом, щоб перевірити чи не збилися вони з курсу. Говорили мало, наче боялися, що їхні голоси прикличуть якихось морських чудовиськ.

Нарешті, друзі помітили, що почався повільний підйом. Це могло означати, що вони перетнули середину водойми.

- У мене чогось крутиться голова, - зізналася Оля, ноги у неї похитнулися і Денис саме вчасно підхопив її.

- Це все через замкнутий простір, - припустив Денис.

- Мені теж погано, - додала Ніада, - наче дихати важко.

- Дихати, так, - почав Семен, - невже тепер у всіх клаустрофобія.

- Ні, - раптом сказала Ваіла, - це не та твоя хвороба. Це повітря. У нас закінчується повітря.

А про повітря вони не подумали. Вони ж під водою і ніяких балонів у них немає.

- Катю, ти зможеш розвести воду зверху? – запитав Вестон.

- Пробую, - відчайдушно відповіла дівчина, - не виходить нічого.

- Не хвилюйся, - заспокоїв її гном, - там тони води. Таке, мабуть, нікому не під силу.

Друзі наддали ходи. Їм треба було якнайскоріше вибратися. Вони піднімалися нагору, а отже скоро вода зверху розгорнеться від кулі.

- Денисе, - раптом мовила Ніада, - голос її був слабкий. Ти ж казав, можеш вітер видувати з рук, а це ж, по суті, повітря.

- Точно, - луснув себе по лобі хлопець.

Він простягнув руки, напружився, але нічого не сталося. Денис повторив процедуру. Нічого не відбувалося:

- Моя сила, - злякано промимрив він, - вона зникла.

- Мабуть, на Землі Води, може мати силу тільки Переможець Води, - припустив Вестон. – Прокляття.

Оля на мить зомліла. Денис підхопив її на руки і сам ледь не впав. Усі були слабкі, ноги підкошувалися. Семен допомагав нести Олю, яка тільки слабо поглядала на всіх, але вже за мить Ніада впала на коліна.