РОЗДІЛ VI. ДО КОРДОНУ

Ярестел розмістив усіх у себе вдома. І хоч дітей турбувала майбутня подорож, вони швидко поснули, будучи виснаженими після тренувань. Сам Ярестел не спав. Він сидів на ганку, споглядаючи зорі. До нього непомітно наблизився Ялаку:

- Не спиться? – прошепотів гном, хоча на вулиці нікого більше не було.

- Не мені одному, - відповів маг, не відводячи погляду від неба.

- У них все вийде, - Ялаку сів поруч.

- Якщо бодай хтось загине, в цьому буду винен я.

- Не загинуть. – стояв на своєму гном.

Ярестел нічого не відповів. Вони ще довго мовчки сиділи, дивлячись на зорі. Кожен плекав надію, що все пройде якнайкраще. Кожен шкодував, що не може сам відправитися у цю подорож.

Не встигло сонце з’явитися на обрії, як Ялаку всіх розбудив. Не зважаючи на безсонну ніч, гном був бадьорий і жвавий:

- Пора вставати, швиденько! – командував він.

Сонні підлітки нехотя підводилися і протирали очі. Фіа і Ніко теж були не від того, щоб трішки поспати, але вже за кілька митей були повністю на ногах. Діти мимоволі наслідували приклад своїх вчителів і теж швидко зібралися.

Після сніданку і всіх приготувань Ярестел вивів усіх на вулицю, де перед очима Переможців постала вражаюча картина. Мабуть, уся Скелія зібралася, щоб провести їх в дорогу. Істоти кричали підбадьорливі вигуки, махали руками, бажали успіхів. Діти були спантеличені такою популярністю. Вони несміливо віталися у відповідь, махаючи руками. Ярестел підняв вгору обидві руки і гамір враз стихнув:

- Сьогодні! – урочисто заговорив він. – Ми відправляємо в дорогу вісьмох неймовірних дітей, які зголосилися повернути нам Вежу. Давайте подякуємо їм за це! – натовп зайшовся гучними оплесками і вигуками, і втихомирився тільки після того, як Ярестел знову підняв руки. – Від себе я хочу подякувати кентаврам, які зголосилися відвести нас до Кордону. Це велика честь для будь-якої істоти. – Натовп знову зааплодував.

Наперед виступили п’ятнадцять кентаврів. Троє вже були завантажені припасами, решта мали везти вісьмох мандрівників, Фіа і Ніко, Ярестела і Ялаку. Для кожного призначався свій кентавр, жінки везли жінок, чоловіки – чоловіків. Без зайвих церемоній, Ярестел кожному показав до якого кентавра підходити і вже осідлав свого. Денис несміливо підійшов до свого кентавра.

- Креан, - представився той.

- Денис.

Кентавр злегка присів, щоб хлопцю зручніше було триматися. Денис побачив, що решта його друзів теж вилазили на кентаврів.

- Обхопи мене за пояс і міцно тримайся. – скомандував Креан.

Денис послухався. І тільки він встиг це зробити, як його різко щось смикнуло. Світ розплився перед очима, у вухах свистів вітер, набігали сльози. Лише за кілька хвилин, коли хлопець трішки призвичаївся він зрозумів, що це вони їдуть, чи то пак – скачуть. Кентавр мчав з шаленою швидкістю. Денис бачив лиш розмиті плями тих, хто скакав попереду. Озиратися назад він побоявся, бо думав, що злетить. Хлопець спробував заговорити до Креана, але вітер крав його слова і кентавр нічого не чув, скачучи вперед.

Зупинилися лише по обіді. Волосся у всіх було розтріпане, ноги заніміли.

- Але ж круто це було! – крикнув Семен голосніше, ніж сам сподівався, шум у вухах ще не зник.

- Я спочатку так злякалася, - зізналася Оля.

- Та кажи чесно – ледь в штани не наклала, - пожартувала Катя.

- Ледь? – перепитав Семен.

Компанія зупинилася на березі великого озера. Пообідавши, кентаври полягали трошки осторонь, щоб відпочити. Решта лежали на траві тут і там. Ярестел, Ялаку, Фіа і Ніко також розташувалися трішки осторонь, щось обговорюючи.

- Це Озеро Сліз, - вказав Вестон, - тут живуть русалки.

- Справжні? – зачудувався Денис

- Ні, іграшкові, - пожартував гном.

- А їх можна побачити? – не помітив шпильки Денис.

- Підійди ближче до берега, може й котрась з’явиться, - відповів Вестон.

Довго не чекаючи, Денис пішов до озера.

- Гей, зачекай! – гукнув його Семен. – Я з тобою.

- А ви не підете на русалок дивитися? – поцікавився Арт у Олі з Катею.

- Та ні, - відповіли обидві майже одночасно.

- Вони не скривдять, - всміхнувся Арт.

- В нас тут всі добрі, - втрутилася Ваіла.

- Ото ж бо й воно, - мовила Катя, - не хочу вас образити, але ваша Світла Сторона виглядає наче утопія, а таке неможливо. Не можуть геть усі бути добрими і хорошими. Це виглядає якось не по справжньому, не реалістично і трішки… - тут Катя затнулася, підбираючи правильне слово.

- Насторожує. – закінчила за неї Оля.

- Не завжди так було, - мовила Ніада.

- Еге ж, - підтакнув Вестон, - це все розвиток і еволюція. Довгий час всі жили в перемішку, були війни, битви, горе і страждання. Потім світлим істотам це набридло і вони почали відтісняти злих на схід, а самі йшли на захід. Та й після цього все було далеко не райдужно. Як ви й сказали – не всі були добрими і хорошими, тож їх виганяли на схід, до темних. Так ми й поділилися на світлих і темних істот. І світлі ще дуже довгий час йшли до того, щоб створити таке от суспільство, де немає зла, ненависті, заздрощів. Воно з’явилося не одразу і важко нам далося, тож не думайте, що це сталося просто так, в один момент, - підсумував Вестон.