РОЗДІЛ V. ТРЕНУВАННЯ

Гном повів дітей на величезний стадіон. Здавалося, що там одночасно можна займатися всіма відомими і невідомими видами спорту. Денис навіть задумався, чи бува тут не грають у квідич, але засоромився запитати. Місце дійсно було шикарним. По центру красувався зелений газон. Навколо, його оперізували бігові доріжки, далі, піднімалися вгору місця для глядачів. Сам газон містив багато секцій. Деякі з них діти розпізнали – футбольні, волейбольні, баскетбольні поля. Були секції з мішенями для стрільби, з рукоходами і турніками. Але було чимало таких відділень призначення яких діти розгадати не могли. Арена була значно більшою за найбільший футбольний стадіон, тож кожен мимоволі задумався, як дивитися якесь одне змагання в одній секції з різних місць. Деякі місця були дуже далеко від певних секцій. Щоправда, кожен розумів, що якимось чином тут була задіяна магія і всі глядачі могли порівну насолоджуватися переглядом з будь-якого місця.

- На цій арені ми проводимо всякі змагання та забави. – урочисто заявив Ялаку, обвівши все навколо руками.

- Які, наприклад? – поцікавилася Катя.

- О-о, - очі Ялаку засвітилися гордістю, - тут бувають змагання з багатьох видів спорту. Деякі вам відомі, деякі ні. Ще тут проходять лицарські турніри, маги змагаються у володінні чарами. І багато іншого.

- Наприклад, пробігти програний забіг. – нізвідки пролунав знайомий голос.

- Валдо! – буркнув Ялаку. – Якого дідька ти тут забув.

- Хочу побачити як ти біжиш, - стояв на своєму гном.

- Невже не бачиш, що я зайнятий з Переможцями? – Ялаку не приховував роздратування. – Я виконаю обіцяне.

- Я чекаю, -  зімітував зловісний тон Валдо, - і спостерігаю.

За мить Валдо вже й слід пропав, наче він тут ніколи не з’являвся.

- Не звертайте уваги на нього, - Ялаку досі говорив роздратовано, - ніяк не відчепиться, старий неборака.

Ялаку провів їх до круглої арени, де трава була трішки втоптана. Збоку стояв стіл з різними мечами, ножами, кинджалами, списами та іншою холодною зброєю. З іншого боку були встановлені манекени, які вже не раз страждали від усієї цієї зброї.

- Уся зброя тупа, - мовив Ялаку, - ви не поранитеся, але, все одно, будьте обережні. Для початку, оберіть зброю до смаку, та випробуйте на опудалах. – скомандував гном.

Підлітки несміливо підійшли до столу.

- Ого! – вирвалося у Семена. – Круто! – він похапцем підхопив найбільший меч, але той відразу дзенькнув на землю. – Важке, - скривився Сем.

- Кажу ж, будьте обережні! – нахмурився Ялаку.

Наступні кілька годин всі четверо пробували себе з різними видами зброї.  Діти підійшли до справи з ентузіазмом, тож манекенам добряче дісталося. Зрештою, кожен обрав собі меч різної довжини і ваги. До того часу майбутні воїни добряче втомилися і зголодніли, тому всі були раділи, коли побачили, що Ялаку розклав для них обід. Він постелив величезну скатертину прямо на траві і понаставляв там чимало різних наїдків, які одна людина не могла принести за раз.

- Дивно, - сказала Оля, коли вони всі наближалися до Ялаку, - я й не помітила, як хтось наносив сюди стільки їжі.

- Ми ж були зайняті, - ще й досі важко дихав Семен, - ворогів перемагали.

Переможці смачно пообідали в компанії старого гнома. Ялаку пригощав дітей найсмачнішими стравами, які ті будь-коли куштували. На десерт гном порізав смачнючий торт і налив всім по чашці чаю.

- Ви гарно попрацювали, - хвалив Ялаку, - зараз трішки відпочиньте і прийшов час готуватися з тренерами.

- Тренерами? – звів брови Семен.

- Звісно, безладно махати мечами – це одне, а вміти ними правильно користуватися – це зовсім інше.

Діти годинку поніжилися на сонці, розмовляючи про своє життя у звичайному світі. Вони дізналися хто де живе, вивідали одне в одного номери телефонів і пообіцяли зустрітися, коли це все закінчиться.

Ніхто не хотів зізнаватися, що в глибині душі боїться, що не доживе до кінця, адже їх чекала небезпечна мандрівка у гущавину злих істот.

Нарешті підлітки помітили наближення Ялаку. Це, мабуть, вперше він не застав дітей своєю появою зненацька. Разом з ним йшов високий чоловік і, такого ж росту, жінка. Обоє були одягнені у лицарські обладунки, несли під рукою шоломи, з боку в кожного був меч. Вони весело гомоніли, зиркаючи одне на одного і іноді на Ялаку.

- А ось і наші Переможці, - з легкою урочистістю заявив гном, вказуючи на дітей, які похапцем попідводилися з трави.

- Дуже приємно, - басовитим голосом привітався чоловік.

- І мені, - підтакнула жінка.

Вони обоє одночасно кивнули головами. Діти почувалися збентеженими. Вони не знали чи тиснути їм руки, чи теж головами кивнути.

- Доброго дня. – нарешті заговорив Сем.

- Доброго дня. – підхопили всі решта.

- Це Фіа і Ніко, - нарешті представив їх Ялаку, - вони тренуватимуть вас у поводженні зі зброєю.

- Вибачте, - заговорив Денис, - а хто з вас хто. – Хлопчина почервонів будучи збентеженим таким недоречним питанням.