РОЗДІЛ IV. НАРАДА У ЯРЕСТЕЛА

Всі здивовано вирячилися на гнома. Ніхто з дітей не очікував його появи і серця у всіх чотирьох вистрибували з грудей.

- Як ви це робите? – допитувався Денис.

- Що?

- З’являєтеся і зникаєте, наче в повітрі розчиняєтеся.

- То усі гноми так вміють, - раптом сказав Валдо, який теж неначе виник з нічого, - особливо ті, які програли суперечку, правда, Ялаку? – єхидно вимовив Валдо.

Ялаку довго мовчав кидаючи гнівні погляди то на Валдо, то на Дениса. Хлопець зрозумів, що гном сердиться на нього, бо він розповів Валдо, що одразу погодився піти в Неймовірну. Решта дітей взагалі не розуміли про що йде мова.

- Не до цього зараз, - буркнув Ялаку до Валдо. – Я програв і виконаю обіцяне. Але зараз я мушу відвести Переможців до Ярестела. Збирайтеся, шановні, - сказав він дітям, - я зачекаю унизу.

З цими словами Ялаку пішов, а Валдо, задоволений собою, попрямував за другом.

- А в що нам збиратися? – поцікавився Сем скоріше сам у себе. – Все моє на мені.

- І в мене. – в один голос відповіли решта Переможців.

- Цікаво, про яку суперечку йшла мова, - задумалася Катя.

- Я знаю, - відповів Денис.

Він коротко розповів, про заклад між Валдо і Ялаку і про свою роль у цьому всьому.

- Треба буде глянути на цей забіг, - посміхнувся Сем.

- Це я винна, - раптом заговорила Оля, - мене він мусив довго вмовляти. Я не хотіла сюди йти. І зараз не хочу тут бути.

- Ми погана компанія? – обурилася Катя.

- Ні, ні, ви чудові, - виправдовувалася Оля, - просто, просто, - на її очі накотилися сльози, але вона їх стримала, - я не певна, що всі ці магічні штучки – це для мене. Я… - вона стримала наступні слова. – Давайте вже підемо до того мага, щоб я могла повернутися додому.

З цими словами дівчина вийшла з кімнати. Решта мовчки перезирнулися і пішли за Олею. У кожного були свої думки щодо ситуації, яка склалася. Оля відчайдушно намагалася не вірити у те, що відбувається. Вона боялася майбутніх пригод, які її чекають. Ті кілька слів, що сказав Ялаку про Темну Сторону злякали її і вона воліла повернутися додому, не побачивши всіх чудес Світлої Сторони, аби не потрапляти в небезпеку.

Денис, навпаки, навіть не думав ні про яку небезпеку. У своїй уяві він вже бачив, як повертає Вежу на місце і всі його вітають і просять залишитися тут жити і він погоджується, бо завжди мріяв про життя у магічній країні. Він забув про те, що в нього є родичі і друзі у тому світі, який він так легко покинув.

Для Семена це була просто пригода. Йому завжди було цікаво зустрічати нових людей, бачити нові місця. От він і думав, що трішки тут побуде і повернеться додому. Про мандрівку на Темну Сторону він не задумувався, бо то здавалося чимось далеким і малоймовірним для нього.

Катя, як і Оля, в магію не дуже вірила, але вірила своїм очам. А її очі за один день показали їй більше нового і неймовірного, ніж за все життя. За цей короткий час вона почала співчувати громадянам і була готова на все, щоб їм допомогти і після всього, героїнею, повернутися додому.

Такі думки роїлися у головах майбутніх Переможців. Одне за одним вони спустилися вниз і Ялаку повів їх до виходу. Вони йшли широкою вулицею і всі зустрічні давали їм дорогу. Всі місцеві щиро вітали Переможців і бажали їм успіху.

- Дякуємо, що прийшли! – казав хтось з перехожих.

- Успіхів вам, - бажав інший.

- Ми віримо в вас! – запевняв третій.

У такій атмосфері навіть Оля почала почуватися трішки впевненіше. Доброта жителів Скелії не могла не зворушити.

- У вас тут всі такі добрі, - заговорила Катя до Ялаку.

- Так, - відповів гном, - на те ми і Світла Сторона. Становище наше скрутне, але я не зустрів ще жодного світлого, який би не вірив у те, що ви повернете нашу Вежу.

- Ми повернемо! – впевнено заявив Денис.

- Бойовий дух це добре, - всміхнувся гном, - але вам ще багато чого треба дізнатися і навчитися перш ніж робити такі заяви.

Поки всі розмовляли, Сем розглядав місто. Воно мало ідеально рівні вулички з низенькою м’якою травою. Здавалося, що кожна вулиця мала однакову ширину, а може й навіть довжину. На ній одночасно могли розминутися чимало осіб. Не було ніякої тисняви. Всі ходили пішки, хлопець не побачив жодного вершника чи карети. Будинки, на відміну від вулиць, не були такими ідеальними. Тут усе було вперемішку. Різна кількість поверхів, найрізноманітніші кольори і форми, архітектурні стилі, які не завжди можна було зустріти у наших країнах, трикутні і круглі, повернуті боком. Все це можна було побачити відразу, на тій самій вулиці. Будинки не стояли строго в ряд. Здавалося, кожен зайняв зручне для себе місце і стояв тим боком, яким хотів. Єдине їхнє обмеження було не вилізти на вулицю.   

Нарешті гном підвів їх до одного з будинків однієї з вулиць. Хоча кожен будинок у цьому місті чимось вирізнявся і був особливий, не можна було сказати, що будинок, до якого гном підвів дітей мав якийсь інший статус. Він був таким же як і всі, якщо таке порівняння взагалі доречне до будинків у Скелії.