РОЗДІЛ ІІ. НЕЙМОВІРНА

Ввечері Денис довго не міг заснути. Він все прокручував в голові сьогоднішні події. Тепер хлопець не розумів власних поривань змагатися з вітром.

- Було б легше повернути на ґрунтову дорогу, - думав він, - там долина, вітер був би не такий сильний. Що то на мене найшло? Але, було класно.

Потім його захопили роздуми про дівчину, що йому подобалася. Розмова з нею була для Дениса куди більшим подвигом, ніж перемога над вітром. Він ще довго прокручував в голові ту розмову, і що він міг би сказати краще, ніж сказав. Але згодом, непомітно для самого себе, школяр заснув.

Прокинувся Денис серед ночі від якогось шурхоту у його кімнаті. Хлопець сонно підвівся, підійшов до вимикача і увімкнув світло. На його подив, двері у його кімнату були зачинені (Денис майже ніколи не зачиняв дверей, особливо на ніч). Він почав розглядати кімнату і побачив, що у кутку хтось стоїть витріщаючись прямо на нього. Денис злякався, позадкував, спіткнувся і впав на підлогу. Істота зробила крок у його напрямку і хлопець закричав.

- Тихо, чого ти, - раптом сказав примирливий голос, - я мирний гном, нічим тобі не зашкоджу.

Оговтавшись, Денис розглянув гостя. Той був у якомусь довгому синьому плащі, такого ж кольору черевиках і капелюсі. Обличчя його прикрашала довга білосніжна борода. А зростом візитер був не вище за півтори метри.

- Ви-и гном? – затинаючись, злякано запитав Денис.

- Справжнісінький, - з посмішкою відповів гість.

Він простягнув хлопцю руку і допоміг йому встати з підлоги:

- Мене звати Ялаку. Я прийшов сюди з країни під назвою Неймовірна, я…

- Я згоден! – перебив його Денис.

- Що? – вирячився гном. – Ти ж навіть не дослухав.

- Ви з якоїсь країни, чарівної країни, - почав швидко говорити Денис, - і я вам для чогось знадобився. Не знаю навіщо, але ви мене кличете у свою країну, а я про таке мріяв відколи навчився мріяти. Тож які б небезпеки мене не чекали – я згоден! – хлопець завершив промову, важко дихаючи.

Тут варто зазначити, що все так і було. Денис більше любив тусовки з книгами чи фільмами, ніж з реальними людьми. Його постійно вабили чарівні світи. Не раз він мріяв, як гулятиме просторами Середзем’я, чи навчатиметься в Хогвардсі, або мандруватиме по інших планетах у Тардіс Доктора Хто. І ось йому трапилася така нагода і він вчепився у неї, наче реп’ях, навіть не вислухавши, що з ним там може статися.

- Не чекав я такої реакції, - розгублено промовив Ялаку, але це чудово, - посміхнувся гном, - хоч з одним все вийшло легко і просто.

- То я не перший кого ви приведете в свою країну з нашого світу? – поцікавився школяр.

- Ні, ти четвертий. І деяких з ним було набагато складніше переконати.

- Ого! То що ми всі будемо там робити? Ми якась команда чи що? – не вгавав хлопець.

- Слухай, - стомлено сказав Ялаку, - давай, якщо ти вже погодився, то ми спочатку відправимося, а там вже по дорозі я тобі все розповім.

- Згода! – невимушено відповів Денис. Він вже встиг натягти джинси і светра, і швидко взувався.

Гном відчинив двері кімнати, але замість вітальні там був яскравий білий тунель. Ялаку жестом запросив хлопця зайти і Денис сторожко, боячись ступати на щось невідоме, зайшов у тунель. Гном увійшов слідом за ним. Він акуратно зачинив двері, і ті одразу зникли. Тепер все навколо було білим, але тривало таке освітлення не довше кількох секунд. Потім все почало тьмяніти, і за кілька хвилин стало так темно, що не було нічого видно перед собою. Денис не бачив гнома, але боявся заговорити, боявся, що своїм голосом порушить якусь магію.

Нарешті все знову почало світлішати. Згодом Денис вже міг бачити свої руки, а ще за мить – Ялаку. Але вони більше не стояли у тунелі. Вони були на широкій, просторій, залитій сонячним світлом, галявині.

- Ласкаво прошу до Неймовірної! – урочисто промовив гном.

Денис не відповідав, йому забило подих. Все навколо здавалося таким чистим, свіжим, живим, недоторканим. Трава видавалася надзвичайно м’якою і зеленою. Дерева були надзвичайно гарні і міцні, небо вражало блакиттю.

- Це просто неймовірно! – вирвалося з його уст.

- Саме тому наша країна так називається, - лагідно всміхнувся Ялаку.

З одного з дерев злетіла пташка схожа на горобця. Вона підлетіла прямо до Дениса і, без жодного страху сіла йому на плече:

- Вітаю у Неймовірній! – тоненьким голосом пропищала пташка. – Мене звати Еркі. Радий зустрічі.

- Вітаю Еркі, - спантеличено відповів хлопець, - мене звати Денис. У вас тут усі вміють розмовляти?

- Ні, далеко не всі. – гордо заявив Еркі. – Але я особливий.

- Вірю, - погодився Денис.

- Ну все, - обірвав їх Ялаку, - нам треба йти, дорога ще не близька.

Він зігнав горобця з плеча Дениса, взяв його за лікоть і потягнув за собою.

- Був радий познайомитися! – гукнув хлопець на ходу.

- Навзаєм! – відповів щасливий Еркі.

А гном з хлопцем відправилися широкою стежиною прямісінько на захід. Стежка була рівна і зручна, навколо відкривалися нові прекрасні краєвиди, повсюди буяли квіти, дерева і кущі, яких Денис раніше не бачив, але все це вони споглядали мигцем, бо йшли доволі швидко.